Оксана Лозова

Гостинець маю. Питаєте, чи солодкий? Ой ні… Такий, що душу зігріває та водночас розтривожує – тож беру до рук часом із усміхом, а часом – і з тихим зітханням. Не скажу, що дуже тішуся, бо уявляю, наскільки легшим, просвітленішим, можливо, романтичнішим, сповненим щастя-радості, він міг би бути в інші часи, але дякую і дякую за нього… Саме за такий – справжній, як «рідного дому образ».

Продовжувати читання “ЯК РІДНОГО ДОМУ ОБРАЗ: поезія Галини Іванової”