Ольга Кіс

Історія кожного народу наче дорогоцінним камінням позначена особистостями, що своїм чином та жертовністю стали для нього неперебутнім скарбом. Постать о. Маркіяна Шашкевича – Будителя Галичини, славного сина свого народу, стоїть поруч з українським генієм Тарасом Шевченком. Гірка плата о. Маркіяна за обстоювання права свого підневільного народу говорити та творити рідною мовою у всуціль спольщеному середовищі – найбідніші парафії, злиденне виживання, смерть від туберкульозу у 31 рік, захоронення в чужому гробівці і загроза вічного забуття. Та його апостольське післанництво справедливо стало незабутнім. Через 50 років, 7 жовтня 1893 року, його прах урочисто перенесли із занедбаного цвинтаря села Новосілки, де був похоронений, на Личаківське кладовище у Львові. Тодішня газета «Діло» писала: «Тож і кождий з нас поспішить, щоби нову Єго могилу зросити слезами вдячности і на тій могилї ободритись до дальшого труду для народу, для котрого Маркіян жив і співав…».

Народився 6 листопада 1811 року в селі Підлисся на Золочівщині. Тож цього дня прийти до родинної оселі Шашкевичів у Підлиссі, в якій облаштовано музей о. Маркіяна Шашкевича, – справа гідності та сумління… Цьогоріч у меморіальному музеї було особливо радісно  від гомону школярів Білокамінського ЗЗСО І-ІІІ ст. ім. Маркіяна Шашкевича, що прибули з директором Вірою Конашевич та педагогами. На святі були присутні діти з особливими потребами, які відвідують відділення комплексної реабілітації осіб з інвалідністю, що в селі Білий Камінь. На пошану о. Маркіяна звучала сув’язь поезій та пісень, високу ноту дійству натхненно задавала ведуча, заступник директора Марія Макогін.

«Слово має значення» – звучало рефреном і відгукувалося серцях. Мені як лавреатці обласної літературної премії імені Маркіяна Шашкевича 2016 року і представниці  золочівських літераторів – членів Національної спілки письменників України, випала честь бути цього дня в Підлиссі, говорити про духовну велич Будителя, про одвічну боротьбу за українське слово, про сучасні трагічні реалії сучасної війни та героїзм воїнів, вихованих на ідеалах та прикладах наших національних світочів. 

У день уродин поета, зачинателя нової української літератури в Галичині, до музею надійшов дар – два рельєфні портрети на металі Маркіяна Шашкевича роботи знаного українського художника Любомира Криси. Власне, це дар двох відомих творчих, національно свідомих родин – Крис та Івасюків. Дружина світлої пам’яті Любомира Криси – сестра нашого співця Володимира Івасюка – Галина Івасюк-Криса, відома лікарка та громадська діячка. Ці імена не випадково прозвучали з іменем Маркіяна Шашкевича в одному контексті – жертовності, високої гідності і незнищенної любові до України.

У день св. Архистратига Михаїла, 8 листопада, о. Андрій Грицайко, УГКЦ, відправив заупокійну літургію за отцем Маркіяном.

Щира подяка Вірі Дуді – багаторічній музейниці, залюбленій у свою справу, та Марії Особі, директорці музею, що душею була з нами. Живімо ідеалами Шашкевича щодня, особливо в темні часи, що потребують надії і світла.

---

Від редакції: Дуже хотілося б, щоб на кожні роковини Маркіяна Шашкевича приходили й інші поети – лауреати обласної літературної премії його імені і читали свої вірші. До речі, Ольга Кіс прочитала поезію «Музика війни», де рефреном слугує  рядок «Музика-тиша». Можливо, це про ті благословенні миті, своєрідні паузи в нинішній какофонії звуків, коли ми чуємо голос Бога?

---

Музика війни

Квітнуть безсмертники. Сонячно, вітряно.
Слухати знову тривогу повітряну,
Вибухи передчувати оглушливі,
Перебирати світлини зворушливі.
А по тривозі – незміряно глибша
Музика – тиша.

Бачиш, оркестрику, ноти розвіяні.
Вмовкли навіки колони розстріляні.
Реквієму по сестричці та братику!
Музика – тиша.

Плачеш, оркестрику, звуки загрозливі.
Шибка розбита, ординці пронозливі.
Шемрання крові із вуст упольованих.
Смерть огортає міста, городища.
Музика – тиша.

Сльози розпачливі впали рубінами.
Псяче виття над жаскими руїнами.
Тінь херувима – пустою кімнатою.
Дім шарудить димарем перед стратою.
Білі полотнища вітер колише.
Музика – тиша.

В цій партитурі нелюдського гамору
Голос свободи озвався ударними.
Чуєш, оркестрику, це Морріконе?..
Замироточили лики, ікони.
Господи, Ти обіцяв – не полишиш
Музика – тиша…

Золочів – Підлисся