Пошук

РІЧ

тексти і візії

Категорія

Есеїстика

Богдан Чепурко. Безвечірнє

Володимир Карачинцев

Божею волею поет Богдан Чепурко прийшов на сей світ на Тернопільщині. У серпні сорок дев’ятого. Тож маємо радість зріти його серед нас сім десятків Божих літ. Всього. Зріти і витримувати інтелектуально, бо, скажемо чесно, багатьом з сущих треба ще до його талану дорости. Принаймні спробувати.

Витримувати приємність і наснагу від спілкування. Хто більшу, хто неминучу. Звісно, що сам геній не несе відповідальності за небажання комунікувати. А що любить він ширяти у широтах небесних з супутніми йому силами Божими (недаремно ж – Богдан), то не кожному й випадає нагода увійти у спілкування, не кажучи вже про довірливий балак щодо буттювання. Так ся має межи посполитих світян. Втім, час од часу нам усім випадає нагода допасти до друкованих першоджерел, які виходять з під його пера. Останнім часом Богдан потішив нас книгою есеїв-споминів під поетично-філософською назвою «Наче те листя дерев» – «луни й відлуння звитяг і марнот» та поетичною збіркою «Дивина». Продовжувати читання “Богдан Чепурко. Безвечірнє”

Богдан Чепурко: Вольно чи невольно – всі включені в боротьбу добра й зла

Богдан Чепурко – письменник-осмислювач, який веде духовний діалог зі собою, і це – «не визбирування, як здавалося б, дрібного, а ідеалізація інакшого в кожному з нас, українцеві, водночас відстоювання тожсамості частини великої європейської спільноти – української нації» – як виснував автор рецензії на нову книжку письменника-філософа «Наче те листя дерев» (Тернопіль, 2018) Віктор Палинський. Продовжувати читання “Богдан Чепурко: Вольно чи невольно – всі включені в боротьбу добра й зла”

Синтез мистецтв у відеопоезії “Пророк кварталів”

Надія Козловська

Гадаю, що хороша поезія вже за замовчуванням інтермедіальна. Світи, створені словом, щонайменше сповнені зорових образів, а ще, читаючи вірші, можемо відчути смак, текстуру і голос. Частково цьому сприяє звукопис: асонанси чи алітерації смакуємо на кінчику язика. Якщо вимовити поспіль декілька разів назву поезії Галини Крук “Пророк кварталів”, то у слові “пророк” можна вчути легке серцебиття на два такти, що так м’яко стишується глухим задньоязиковим “к”. Продовжувати читання “Синтез мистецтв у відеопоезії “Пророк кварталів””

Бачення, судження

Богдан Смоляк

Бачення

Існують три різновиди людей: ті, що бачать, ті, що бачать, коли їм показують, і ті, що нічого не бачать (Л. да Вінчі). В усьому людина необхідна людині (Т. Шевченко). Без носа людина – чорт знає що: птах не птах, громадянин не громадянин, – просто візьми та й викинь у віконце! (М. Гоголь). Існувати повніше – це дедалі більше об’єднуватися (П. Т. де Шарден). Бог створив нас на свої образ та подобу. Але звідки впевненість, що він працював у реалістичній манері? (С. Є. Лец). Продовжувати читання “Бачення, судження”

Христина Кобко. ПРОРОК КВАРТАЛІВ: невловне на стику мистецтв (за відеопоезією Галини Крук).

Сьогодні, останнього листопадового дня, якогось там року – хіба так важливо, що це було декілька десятиліть тому? – на світ прийшла людина, яка насправді перебуває посеред нас. Байдуже, що Галина Крук є поеткою, на чиїх віршах (проі)зросло декілька поколінь любословів, що вона виступає на міжнародних літературних фестивалях і надто часто дописує у соціальній мережі. Головне те, в певний момент вона тихо навчила, що поетами не називаються, а бувають. Продовжувати читання “Христина Кобко. ПРОРОК КВАРТАЛІВ: невловне на стику мистецтв (за відеопоезією Галини Крук).”

КОРОЛЬ І БЛАЗЕНЬ ЗАРАЗОМ. Довкола письменництва від Стівена Кінга.

Богдан Смоляк

Одразу скажу, що такий заголовок-наліпка (якщо це наліпка взагалі, позаяк Шекспір вважав би ці слова чимось на кшталт почесного креда) стосується всіх професійних прозаїків. Їм-бо доводиться бути і володарями витворених ними ж світів, і попихачами читацьких смаків. Мусять дбати про своє й чуже задоволення, часто віддаючи перевагу другому, – c’est la vie. Зі врахуванням усіх обставин, Стівен Кінг – акцентований король (саме так перекладається його прізвище) і блазень (працює в царині наймасовішої, сказати б, жовтої белетристики, утверджуючи її нетрадиційно-неоднозначні напрями). Продовжувати читання “КОРОЛЬ І БЛАЗЕНЬ ЗАРАЗОМ. Довкола письменництва від Стівена Кінга.”

Микола Холодний не мав жодного справжнього друга

Володимир Яворський

Гадаю, що психологам належить докласти чимало зусиль, щоб розгадати таїну химерної душі Холодного. Він був категоричний до инших, не пробачав нікому найменшої помилки, найдрібнішого ґанджу, водночас був абсолютно безкритичний до себе, до своїх вчинків, до свого часто вкрай недоброго ставлення до людей, навіть найближчих. Чому він иноді зовсім не відчував болю иншої людини? Що робило його таким нечутенним? Жив винятково у світі власних, самим же вигаданих символів? Поза живим життям? Але як тоді Холодний міг так глибоко, так сто́тно відчувати конкретні факти дійсности, особливо ті, які для инших були невидимі, закриті? Адже життя конкретне в своїх проявах, воно ні в минулому, ні в майбутньому, а завжди в тепер, і саме ті прояви і є життям. Чому ж він, будучи таким чутливим до одного, був водночас такий бездушний до иншого? Ось що би належало з’ясувати фахівцям людських душ! Продовжувати читання “Микола Холодний не мав жодного справжнього друга”

ПОЕТ НА БІЛІЙ ДОРОЗІ

Надія Мориквас

Ковтни мене, біла дорого,
ковтни мене, добра осене.
Запахло роменовим ромом
вітру мого стоголосся… Продовжувати читання “ПОЕТ НА БІЛІЙ ДОРОЗІ”

ЙОЛАНТА

Христина Лукащук

Вперше побачила Йоланту на фотографії Сергія Михалківа. Це була виставка з нагоди відкриття галереї «Коралі». Фото оголеної Йоланти з намальованою на тілі ялинкою – адже тема виставки: «Альтернативна ялинка» при вході. Хтось сказав, що це дружина фотографа, хтось – що вона сама цікавий фотограф й дизайнер. Ще хтось додав, що Сергій Михалків за фотографію оголеної дружини отримав перемогу в конкурсі славнозвісного журналу «Плейбой»…  Продовжувати читання “ЙОЛАНТА”

НЕМАЄ ВІТЧИЗНИ БЕЗ ДІДА

Галина Пагутяк

Історики можуть собі скільки завгодно встановлювати мораторій на публічне обговорення тих чи інших дражливих тем, але звичайні люди, що їх ми називаємо свідками історії, не повинні мовчати. Звичайно, воно все сталося не вчора, пройшло випробування пам’яттю, проте ця пам’ять така свіжа, як щойно завдана рана. Карпатські «слони» – це дійсно щось унікальне. Ці старесенькі діди і бабусі, багатьох із них уже забрав ангел смерті, розповідають до найменших деталей про трагічні події визвольної боротьби, а тому їхні правнуки знають, що їм робити. Продовжувати читання “НЕМАЄ ВІТЧИЗНИ БЕЗ ДІДА”

ЖИТТЯ В УМОВНОМУ ФОРМАТІ

Надія Мориквас

Минає вже сьомий рік, як наш журнал, з добрими «паперовими» традиціями, пірнув з головою у нову для себе стихію – інтегровану мережеву павутину. І то – із заплющеними очима. Втім ми так само відважно починали і 2000 року, коли вирішили приєднатися до недешевого проекту під назвою «сучасна українська україномовна преса». Продовжувати читання “ЖИТТЯ В УМОВНОМУ ФОРМАТІ”

ТОЛОКА В МИКОЛАЄВІ

Юр Волощак

У Миколаєві пробуджена зацікавленість книгою і витворюється літературна еліта. У цьому, очевидно, заслуга ініціаторки миколаївських толок, палкого книголюба Люби Хомчак…

Цілком недалеко від Миколаєва уперше в житті почув це слово «толока» – пів століття тому у Малій Горожанці й присілку Саска між селами Новосілка Опарська й Устя. Там на толоку пасти корів збиралися по черзі пастушки – і пасли, і грали у футбол, ганяли бабок, жаб і ондатр, ловили руками щупаків по калабанях, а гусей на сильця. А Дністер розливався навесні і затоплював усі пасовиська, де була толока, підступаючи зрідка ледве чи не до хати прабабці Насті Тимків, у якої колись було 12 дітей, з бідосі і хворіб вимирали, а лишилися тільки Гринь, Михайло і Марися, а Степана москалі підняли на штики за партизанку – й ніхто не пустив сльози, навіть прабабця Настя, бо вимордували би ціле село. Продовжувати читання “ТОЛОКА В МИКОЛАЄВІ”

Що нам заповів Шевченко?

Підготував Юр Волощак

Що зроблене з того, про що написано у Заповіті, а що ще потрібно зробити?

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.

Ця частина Заповіту виконана нашими попередниками, сучасниками Тараса, котрі зуміли організувати повернення його святих мощів в Україну – поважніше, урочистіше і, мабуть більш велелюдно, ніж повернення в Київ Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрія Литвина. Хоча перешкод тому було ох як багато від самого початку. Продовжувати читання “Що нам заповів Шевченко?”

Блог на WordPress.com .

Up ↑