РІЧ

Остання дорога: Роман. Богдан Мельничук. – Тернопіль: видавництво «Крок», 2016. – 173 с.

Віктор Палинський

1. Це така книжка

Гадається, що створити подібний роман спроможний письмак, який здавна вже осягнув, наскільки це можливо, себе; вивірив свої прийдешні тексти, напевне, й здолав межу відчаю, загартувавшись у цьому вогневирі та заклавшись від просторікувань і базікань. Тут, я застановився, міркуючи, що збиваюся на дещо пафосний штиб. Втім, правдивість кожного слова все ж скерувала в русло злагоди зі собою й дозволила провадити далі…
Continue reading “БОГДАН МЕЛЬНИЧУК: дорогою життя” →

Богдан Смоляк

Пізнай самого себе – і пізнаєш увесь світ.

Але чи збережеш при тому належну об’єктивність суджень, чи не спробуєш накинути комусь власний, завше ближчий суб’єктивізм? І чи не мудріше чинить той, хто, не відкидаючи золотої поради старожитніх (див. вище), водночас приглядається до себе у дзеркалі іншого-ближнього? Десь, гадаю, на півдорозі між тим і тим – пізнанням себе і пізнанням свого візаві – лежить терен, сказати б, власної достовірності, якою, зрештою, завжди переймаємося. Свідомо чи несамохіть. Бо що ж тоді наш неослабний інтерес до життя видатних і пересічних землян усіх часів, як не щойно описана мною метода самопізнання в дії? Continue reading “ЧАС ПІЗНАВАТИ. Розмисел про небуденну книжку” →

Олександр Тарасенко

У порівнянні з іншими творами автора «Карбід» – найоб’ємніший твір, причому йдеться не про його обсяг, а про створення й опис цілого світу, «у якому з восьми головних героїв, шестеро – злочинці» (А. Любка). А примарний (Вед)Медів не є таким уже містичним, яким видається на початку твору.
Передусім варто зауважити, що роман є авантюрним, і то не в розумінні «пригодницький», а – «ризикований», глобальний у своєму задумі, причому настільки, що розмах сягає розміру цілої країни (!), як, власне, й амбіції автора. Continue reading “АНДРІЙ ЛЮБКА: «Карбід», або Бандитська корпорація, легалізована суспільством (2015, Meridian Czernowitz)” →

Соболь В. Українське бароко. Тексти і контексти. – Варшава:
Видавництво Варшавського університету, 2015. – 382 с.

Леонід Ушкалов

Я вже давно, щонайменше років із двадцять, досить уважно слідкую за науковою творчістю Валентини Соболь. І книга, про яку хочу сказати кілька слів, видається мені чи не найкращим з усього, що належить перу шановної Авторки, свого роду підсумком усього того, що було зроблено нею за чверть століття вивчення історико-літературної проблематики, в осередді якої перебуває українське літературне бароко. Continue reading “ЩО ТАКЕ УКРАЇНСЬКЕ БАРОКО (за сторінками книги Валентини Соболь)” →

Ярослав Поліщук

Власне рік, як відійшла у кращі світи видатна польська поетка й класик світової поезії ХХ століття Віслава Шимборська. Про міру її таланту все менше сперечаються, оскільки книги цієї авторки почитні в цілому світі, а її творче новаторство надихає багатьох поетів молодших поколінь – як у Польщі, так і далеко за її межами. Про загадку популярності Шимборської пишуть солідні томи. У чому ж вона? Мабуть, у виробленні такого універсального письма, яке надавалося б до перекладу. Шимборська старанно продумувала кожен свій образ, а загалом в її поезії, попри цілком природну речову конкретику, завжди присутній дух високого узагальнення, синтезу, есенціональності, що промовляє до людини взагалі, незалежно від раси, національності, віросповідання, культурної приналежності. Continue reading “ОСТАННЯ ЗБІРКА ВІСЛАВИ ШИМБОРСЬКОЇ” →

Надія Мориквас

Євген Нахлік, Оксана Нахлік. Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою: Біографічно-культурологічне дослідження; З додатком невідомого листування / Монографічна розвідка Є. К. Нахліка; Упорядкування, текстологічне підготування листів та коментарі Є. К. Нахліка й О. М. Нахлік; НАН України. Львівське відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. – Львів, 2009. – 319 с., іл. – Серія «Літературознавчі студії». Вип. 13. Continue reading “Життя – це любовний роман, або й кілька” →

Ярослав Поліщук

Марко Павлишин. Ольга Кобилянська: Прочитання. – Харків: Акта, 2008. – 360 с.

Утеча від стереотипу

Про Ольгу Кобилянську в нас писано-переписано!.. Спершу, ще за життя, нею захоплювалися модерністи (знаю, що точніше було б писати: її творами захоплювалися, але в цьому разі свідомо вдаюся до двозначного формулювання). Потім підняли на щит комуністичної пропаганди радянські літератори, педалюючи соціально-класову проблематику, що порушувалася в її творах (а хто з великих талантів не торкався такої проблематики й не критикував суспільних відносин?). Урешті, на зорі вкраїнської Незалежності за тему міцно вхопилися феміністки й, нервово жестикулюючи, заговорили про рафіновану стать у прозі Кобилянської, про її жіночу меланхолію-депресію або й, у крайнощах, про лесбійські схильності. Словом, якщо вже з’явилася потреба знайти український відповідник Вірджинії Вулф чи Сильвії Платт, то ось, маєте – Кобилянська! Continue reading “ТЕМРЯВА ПІД ЛІХТАРЕМ” →