Гадаю, що психологам належить докласти чимало зусиль, щоб розгадати таїну химерної душі Холодного. Він був категоричний до инших, не пробачав нікому найменшої помилки, найдрібнішого ґанджу, водночас був абсолютно безкритичний до себе, до своїх вчинків, до свого часто вкрай недоброго ставлення до людей, навіть найближчих. Чому він иноді зовсім не відчував болю иншої людини? Що робило його таким нечутенним? Жив винятково у світі власних, самим же вигаданих символів? Поза живим життям? Але як тоді Холодний міг так глибоко, так сто́тно відчувати конкретні факти дійсности, особливо ті, які для инших були невидимі, закриті? Адже життя конкретне в своїх проявах, воно ні в минулому, ні в майбутньому, а завжди в тепер, і саме ті прояви і є життям. Чому ж він, будучи таким чутливим до одного, був водночас такий бездушний до иншого? Ось що би належало з’ясувати фахівцям людських душ! Continue reading “Микола Холодний не мав жодного справжнього друга”
Михайло Барабаш. На другій авеню, поетичні рефлексії. – Львів: «Апріорі», 2016. – 103 с.
1. Роздум на початку. Художник
Уява – єдиний спосіб боротьби з реальністю, такою жорсткою, а нерідко й жорстокою. Це зовсім не уникання дійсності. Це – життя художника, мандрівця світами; своєрідна «гра в бісер», як у Германа Гессе. Ніби шукаємо в сновидіннях неймовірно забуту давню домівку, відгадуємо шлях, що його чомусь не запам’ятали; трапляється, довго, мов сліпці, блукаємо у темряві, аби таки намацати найнепомітніший путівець і неквапом просуватися далі. Тут слід дослуха́тися душі. Душа і творчість – єдине, що по-справжньому належить людині. І не збочити. Не зупинитись. Не злякатися. Continue reading “ПОВЕРТАТИСЯ ЗАВЖДИ: поетичні рефлексії Михайла Барабаша”
Ми говоримо про великоформатне полотно невідомого художника XVIII століття, яке вважається шедевром. Львів’яни, яким пощастило побачити відреставровану картину “Вінчання князя Миколи Радзивілла з Катериною Гонзаго”, виставлену в залі Музею етнографії та художнього промислу упродовж травня, захоплені (інша річ, що не так вже й багато людей вчасно дізналися про виставку – про це пізніше). Для молодого, та вже досвідченого, реставратора Олега Карапінки презентація відреставрованого полотна стала першою публічною демонстрацією його праці. Continue reading “ОЛЕГ КАРАПІНКА: реставратор – як лікар: йому неважливий статус пацієнта”
(Київ: Смолоскип, 2016)
29 березня у львівській книгарні “Є”, що на проспекті Свободи 7, відбулася перша львівська презентація книжки про Остапа Луцького – видатну, а проте мало знану постать, у якій поєдналися літературний та організаторський таланти. Ввійшовши в літературу у чуттєву епоху fin de siècle, зазнавши лихоліть Першої світової війни та поразки у лавах української армії, Остап Луцький у прагматичному міжвоєнні зреалізував себе як політик і провідний діяч кооперативного руху. В ході презентації за участі упорядників видання Данила Ільницького, Петра Ляшкевича, Надії Мориквас, дослідниці Олександри Салій (авторки однієї зі статей) та слухачів – серед яких чимало знаних львівських літературознавців – було озвучено багато цікавих сторінок біографії Луцького, а також розказано про те, як тривала робота над книжкою.
Пропонуємо Вашій увазі аудіозапис презентації.
2014 року, до двохсотріччя від дня народження Тараса Шевченка, у рамках львівського проекту “Вуличний університет” було прочитано цикл із чотирьох лекцій під загальною назвою “Шева”. Ставлячи собі за мету “переосмислити постать Тараса Шевченка”, організатори запросили поділитися баченням особистості й творчості поета чотирьох львівських знавців літератури, що відомі своїм глибоким, пристрасним і неординарним читанням української класики: франкознавця і популяризатора творчості Франка Богдана Тихолоза; есеїста, поета, перекладача з античної літератури Андрія Содомори; поета, публіциста і літературознавця Віктора Неборака; літературознавця-есеїста, автора праць про багатьох літературних постатей Ростислава Чопика. Усі зустрічі відбулись у приміщеннях Львівського палацу мистецтв.
Пропонуємо послухати аудіозапис лекцій. Continue reading “ЧОТИРИ ЛЕКЦІЇ ПРО ШЕВЧЕНКА”
1 лютого 2017 року минуло 120 років від дня народження видатного українського поета, культуролога та публіциста Євгена Маланюка. З цієї нагоди відомий український літературознавець Микола Ільницький у приміщенні львівської книгарні “Є” прочитав лекцію про життя і творчість поета.
Пропонуємо Вашій увазі аудіозапис події.
«Зірка Сіону»
Знаю, що в Польщі є кілька фанів цієї поетки, які люблять розшукувати сліди її присутності. Вони об’їхали кілька міст, знайшли й зідентифікували будинки – у Львові, Рівному, Варшаві, Кракові – де вона свого часу мешкала. Була винятковою в багатьох смислах постаттю. Відтак і до сьогодні привертає увагу своєю неординарністю – як поетка, творча особистість, жінка, подруга. А рання й трагічна загибель назавше надала цій постаті ореолу мучеництва й самопосвяти. Власне у березні нинішнього року минає 100 років від дня її народження. Найвища пора, аби й нам пом’янути поетку, тим паче, що в Україні вона майже не відома. Continue reading “ПОЕТКА НЕСПОКОЮ Й САМОІРОНІЇ”
спогадальні рефлексії з оказії 60-річчя Віктора Палинського та ще одного літературного ювілею
Все починається з поезії. І – з прагнення бути почутим. Для цього ми видаємо книжки і шукаємо собі подібних – спраглих говорити і слухати. Continue reading “Медаль для ювіляра, або Спрага середовища”
Цю вольницю, цей простір внутрішньої свободи, відвойований у непростої долі, поет носить у своєму серці чи, може, – у великому міху за плечима з віршами-піснями і мудрими притчами, як то велося у сковородинському краї його дитинства. Здається, він знає відповідь на запитання, яке ставить сам собі:
Далекий шлях – від юності до серпня,
А там пора осінньої сльоти.
З гори здавалось, що любов безсмертна,
Так як її у серці зберегти?
Озираючися з сьогодення на ХХ століття, ми лише тепер починаємо усвідомлювати масштаби діяльності й велич постаті митрополита Андрея Шептицького, його роль в житті України. За впливом на громадсько-політичний рух і суспільство, за внеском у розвиток української культури, за рівнем інтелекту й розуміння проблем нації його можна порівняти хіба що з такими постатями, як Тарас Шевченко, Іван Франко чи Михайло Грушевський. Continue reading “ВІДБИТОК ДУХА МИТРОПОЛИТА (до сильветки Андрея Шептицького)”
Вперше побачила Йоланту на фотографії Сергія Михалківа. Це була виставка з нагоди відкриття галереї «Коралі». Фото оголеної Йоланти з намальованою на тілі ялинкою – адже тема виставки: «Альтернативна ялинка» при вході. Хтось сказав, що це дружина фотографа, хтось – що вона сама цікавий фотограф й дизайнер. Ще хтось додав, що Сергій Михалків за фотографію оголеної дружини отримав перемогу в конкурсі славнозвісного журналу «Плейбой»… Continue reading “ЙОЛАНТА”
Про церкву Юра в Дрогобичі, про художника і про місто
Добрим духом Дрогобича, хоч й цілком матеріальним, навіть з бородою, є нині Левко Скоп – дослідник і реставратор його церков, хоронитель його цінностей, художник, поет і музикант, мистецтвознавець. Цей духовний зв’язок – міста і людини – тривалий і взаємний. Конкретно він здійснюється через церкву Святого Юра, яка 21 червня 2013 року, серед інших українських дерев’яних церков, внесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, і якою ось уже 28 років опікується художник-реставратор. Отож нашу розмову хотілося розпочати саме з цього: Continue reading “ЛЕВ СКОП: «Я МАЮ БАГАТО ЧАСУ, БО НІКУДИ НЕ ПОСПІШАЮ»”
У підвалинах освіти наших відомих краян старшого покоління була гімназія. А їй передувала народна початкова і середня школи, в яких теж було непросто вчитися дітям пересічних галичан-українців. Але власне тут формувалося їхнє світовідчуття … Марія Андріївна Вальо, одна із визначних українських бібліографознавців, теж починалася з такої невеличкої містечкової школи. Минає три місяці, як не стало цієї дивовижної жінки. Але з нами її чин і її уроки. Повертаючись назад, ми знайдемо ту маленьку дівчинку з небагатої родини бориславського ріпника, яка дуже хотіла вчитися. Незважаючи на страшний час.
Уляна Єдлінська
Весною 1946 року у Львівському університеті ім. І. Франка з ініціативи академіка Михайла Возняка, душі тодішнього українського літературознавства, відбувся перший у післявоєнному Львові Шевченківський концерт. Тоді Марія Вальо – студентка першого курсу української філології (народжена 16 червня 1925 р.) – прочитала Шевченкову «Лілею». Зворушений академік зі сльозами на очах дякував учасникам, а Марії сказав: «У вас це непогано вийшло». Видно, глибоко це запало академікові в душу. Коли у 1951 р. Марія на відмінно, з рекомендацією до аспірантури, закінчувала університет, академік особисто запросив її на роботу до керованого ним відділу літератури, якраз створеного Інституту суспільних наук АН України.
«Йде, як в нинішньому дні, безкінечна війна і боротьба, а нам треба бути не байдужими до цього, нам треба бути все-таки мужніми, нам треба бути все-таки лицарями, нам треба дивитися один одному в вічі як брати і сестри, бо ми всі, з’єднані в українській спільноті, є брати і сестри».
Багатогранна і неординарна життєва і творча біографія подружжя художників Надії Компанієць-Киянченко і Юрія Киянченко. Є в ній і незабутні сторінки, пов’язані зі Львовом. Так сталося, що молодому подружжю, котрому з перших днів Другої світової війни доля послала нелегкі випробування, вперше довелося приїхати до Львова 1943 року. Continue reading “Львівський фрагмент родинної історії художників Киянченків”
