“Шуро, скільки Вам потрібно для повного щастя?” Це, наче й нескладне, але хитромудре запитання Бендера з незабутнього твору Ільфа і Петрова вдало висвітлює суб’єктивну суть проблеми щастя. Кожному своє. Продовжувати читання “Щастя як мета”
Щоліта повертається в країну свого дитинства Іван Врецьона, відомий у літературних і читацьких колах України та Польщі як поет Іван Златокудр. Автор з десятка збірок та сотні публікацій в часописах обидвох країн. Майстер поетичних пейзажів-мініатюр та інтимних віршів, які дали підставу критикам порівнювати його то з молодим Тичиною, то з Антоничем. Насправді його лірика неповторна, сформована поетичною аурою рідного містечка, вінниківського лісу, домівкою під Шипшиновою горою, звідки рукою подати до Цісарської криниці, які він покинув у далекому 1959-му, коли разом зі своєю дружиною-полькою переїхав на її батьківщину.…Все це в його пам’яті: Продовжувати читання “Побачимося на Винниках!”
Божею волею поет Богдан Чепурко прийшов на сей світ на Тернопільщині. У серпні сорок дев’ятого. Тож маємо радість зріти його серед нас сім десятків Божих літ. Всього. Зріти і витримувати інтелектуально, бо, скажемо чесно, багатьом з сущих треба ще до його талану дорости. Принаймні спробувати.
Витримувати приємність і наснагу від спілкування. Хто більшу, хто неминучу. Звісно, що сам геній не несе відповідальності за небажання комунікувати. А що любить він ширяти у широтах небесних з супутніми йому силами Божими (недаремно ж – Богдан), то не кожному й випадає нагода увійти у спілкування, не кажучи вже про довірливий балак щодо буттювання. Так ся має межи посполитих світян. Втім, час од часу нам усім випадає нагода допасти до друкованих першоджерел, які виходять з під його пера. Останнім часом Богдан потішив нас книгою есеїв-споминів під поетично-філософською назвою «Наче те листя дерев» – «луни й відлуння звитяг і марнот» та поетичною збіркою «Дивина». Продовжувати читання “Богдан Чепурко. Безвечірнє”
Розмова з Богданом Смоляком
Б. Смоляк – поет, прозаїк, есеїст, критик. Із ранніх вісімдесятників. Освіта філологічна, праця – культурницька, переважно з писемним словом. Автор кільканадцятьох книжкових видань, серед яких визначальні – збірка екзистенційних прозопоезій «Дерево, що крокує», том вибраної ментально-філософської лірики «Словник мовчання», книжка житійних катренів «У самозреченні творящі», психологічно-футурологічний роман «Віднайдене місто» й афористичний «Альпінарій», численних публікацій у традиційній та віртуальній періодиці. На шляху до видання – книга принципово важливої для нього морально-філософської есеїстики «Наближення до сокровенного». Нацспілчанин, лауреат двох літературних премій. З народження живе в місті Кам᾿янка, що над Західним Бугом. Продовжувати читання “Письменник: Освоєння простору і часу”
Розмова з поетом Володимиром Карачинцевим
В. Карачинцев – поет, дипломат, перекладач, культуролог. Автор книг поезій «Хромосоми», «Видименевидиме», есеїв «Італія – стан душі», перекладів з італійської, французької, норвезької, польської мов. Головний редактор історико-культурологічного часопису «Пульс Ставропігії». Член-кореспондент літературної Академії Малларме (Франція). Продовжувати читання “Спокуса поезією”
У передмові до тритомника вибраного Миколи Ільницького «На перехрестях віку» (2008) академік Іван Дзюба пише: «За всієї різноманітності, а часом і видимої спонтанності дослідницьких захоплень Миколи Ільницького, є в нього своя коронна тема, свій обжитий і постійно далі обживаний духовний простір: це система літературного “господарства” Львова, Галичини, Західної України взагалі». Саме така преамбула видається доречною до нинішньої нашої розмови з відомим літературознавцем і критиком, членом-кореспондентом Національної академії наук України професором Миколою Ільницьким, адже ця «коронна тема» не перестає бути актуальною. Продовжувати читання “Микола Ільницький: ми – люди свого часу”
Декілька важливих спогадів та думок про Василя Кобилюха.
Уперше побачив Василя Олексійовича Кобилюха у львівській Спілці письменників 22 грудня 2007 року. Тоді я працював тут секретарем. Зазвичай наприкінці року письменники збираються на підсумкову зустріч – «Останню сторінку». Василь Олексійович не був членом НСПУ, він належав до Української Асоціації письменників Західного регіону. Проте мав приятелів серед членів НСПУ і завітав у спілку, щоби неформально презентувати колегам по перу свою щойно видану збірку поезій «Прийшла до мене Україна», вірші з якої писав усе свідоме життя. Продовжувати читання “Залюблений у санскрит”
Розмова про неперервну різдвяну традицію Криворівні, коляду і розплєси з Василем Зеленчуком
Колись українці іще від Різдва аж до самого Стрітення несли радість коляди від хати до хати. Сьогодні ж про це знають хіба фольклористи або безпосередні носії давної, як світ, колядницької традиції. Певно, що в кожному регіоні України та традиція своя, неповторна, та одна з найоригінальніших і найліпше збережених – гуцульська. Саме про неї, про гуцульську коляду, говоримо з науковим співробітником музею Івана Франка у с. Криворівня, березою, тобто керівником колядницької партії, з 30-річним стажем Василем Зеленчуком. Свого часу Василь зробив дуже багато для того, щоб гуцульська коляда була: ще юнаком записував від старожилів Криворівні давні коляди, вчився сам їх співати, а потім став ділитися любов’ю до коляди з молодшим поколінням – аби не затратили пам’яті, аби тривали в традиції своїх дідів-прадідів. Продовжувати читання “Коляда – то давна гуцульська молитва…”
Ще трохи – і ми, в бурхливому нашому повсякденні, лише зрідка згадуватимемо про ІІІ Південний фестиваль книги і читання «Книжковий Миколай» у Херсоні. Втім, це задовга назва, міркує дехто з його учасників, бажано лаконічніше, хоча б так: Херсонський літературний фестиваль. А Миколая залишмо дітям! – кажуть. «Дорослим» письменникам, які б їхали сюди з усієї України, варто перенести це робоче свято на теплішу пору року. Але чи потягне місцева влада аж два фестивалі? Регіональний дитячий та Всеукраїнський «дорослий»? Продовжувати читання “Анатолій Кичинський: Літературний фестиваль – не тусівка”
Звичайно, метафора огню золотого, що іскриться із понад 600-сторінкової поетичної антології «Ломикамінь» (ЛА «Піраміда», 2018), не була б перебільшенням до характеристики цієї книги, як і до чину її творців – упорядниць Марії Шунь та Олени Кицан і координатора проекту Василя Габора. Нагадаю, що Марія Шунь як упорядниця антологій вже не раз виступала в парі З Василем Габором, і ми знаємо про добрі наслідки їхньої співпраці. Продовжувати читання “Із твоїх долонь – огонь золотий. Дещо про Марію Шунь та нові поетичні антології 2018 року – «Ломикамінь» і «П’ять Америк»”
Ми зустрілися на свято Успіння Богородиці. А мені в душі співало Благовіщення – Калинцеве та Антоничеве – як метафора Благої вісті, Золотого Слова… Щоб потрапити до Ігора Калинця, треба зайти в одну браму, потім в другу. Його будинок у подвір’ї – як мушля в мушлі. Так само, як і його поезія, що не відразу відкривається – треба пройти декілька брам… Продовжувати читання “Золоті ворота Ігора Калинця”
Здається, що після майже десяти років, які минули від часу першопублікації цього інтерв’ю з Ростиславом Чопиком у львівському літературному журналі «Дзвін», багато чого змінилося. Змін зазна(ва)ла українська література, причому не тільки сучасна, але й класична, які до того ж часто мінялися ролями: сучасна ставала класичною, себто взірцевою, а класична – сучасною, передусім завдяки Продовжувати читання “РОСТИСЛАВ ЧОПИК: «Спершу погляньмо на світ очима Сковороди, Шевченка, Франка, і тоді берімося їх досліджувати»”
Серед культурних подій того року – столітній ювілей поетеси Зузанни Ґінчанки, що був урочисто відзначений у кількох містах України та Польщі (Рівне, Луцьк, Краків, Познань, Варшава). Відкриття цієї визначної постаті стало для багатьох краян приємною несподіванкою минулого року. Наш часопис уже публікував ювілейну статтю Ярослава Поліщука, який безпосередньо прислужився до поширення інформації про Ґінчанку та до організації її ювілею на батьківщині.
Сьогодні, підсумовуючи попередній рік, розмовляємо про це та інші актуальні справи з відомим літературознавцем-україністом, доктором філологічних наук, професором Ярославом Поліщуком. Продовжувати читання “Ярослав Поліщук: РІК ВІДКРИТТЯ ЗУЗАННИ ҐІНЧАНКИ”
Минулого року у Львівському університеті відбулася презентація англомовної книги Андрія Даниленка From the Bible to Shakespeare. Pantelejmon Kuliš (1819 – 1897) and the Formation of Literary Ukrainian (Boston: Academic Studies Press, 2016) – «Від Біблії до Шекспіра: Пантелеймон Куліш (1819-1897) і формування української літературної мови». Недавно редактор журналу зв’язалася з автором, професором кафедри сучасних мов і літератур в університеті “Пейс” у м. Нью-Йорк (Pace University, New York), одним з найкращих мовознавців зарубіжжя, щоби задати йому кілька запитань. Продовжувати читання “АНДРІЙ ДАНИЛЕНКО: «Відомості про книжку пішли гуляти світом»”
Саме в такому просторі відбуваються нині різні колізії навколо приватних книгарень. З одного боку, їх провадження важко назвати успішним бізнесом – радше, даруйте за тавтологію, – важким бізнесом. Бо їхні власники – часто люди покликання, справжні книгарі, які розуміють значення книги в розвитку суспільства та особливо не розраховують на великий прибуток. Ба більше – справжньою нагородою за свою діяльність вони вважають зростаюче число читаючих і думаючих українців. То ж не дивно, що їхня праця переростає рамці підприємництва і стає суспільною, громадською. Як от для цих двох книгарів з різних кінців України… Продовжувати читання “УКРАЇНСЬКА КНИГАРНЯ: між танками і бізнесом”
Реконструкція виступу на відкритті композиції «Привітання життя».
Львів, 20 листопада 2016 року
Рік тому у Львові відкрито скульптурну композицію, символічно присвячену Богданові Ігорю Антоничу. Проект було реалізовано упродовж 2009-2016 років за кошти Львівської міської ради. Скульптор – Володимир Одрехівський, архітектори: Олександра Лібич, Денис Белюх, Олександр Матушков. Під час відкриття, ведучим якого був актор Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса Олег Онещак, виступили представники влади (зокрема міський голова Львова Андрій Садовий), лемківських середовищ (зокрема голова Світової федерації українських лемківських об’єднань Софія Федина та голова Львівської обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Степан Майкович), композицію освятив єпископ УГКЦ Венедикт Алексійчук. Подія зібрала численну громаду: представників суспільно-культурних, мистецьких і наукових середовищ, зокрема, працівників Музею-садиби родини Антоничів у Бортятині.
Із розповіддю про Б. І. Антонича виступив дослідник життя і творчості письменника Данило Ільницький. Пропонуємо реконструкцію висловлених тоді думок. Продовжувати читання “ГАРМОНІЯ І СИНТЕТИЗМ АНТОНИЧА”
Проект «Пазли пам’яті» є закінченням подорожі, яка розпочалася два роки тому на Форумі видавців у Львові: випадковою знахідкою книжки Дебори Фоґель у перекладі Юрка Прохаська. Впродовж цих двох років Львів, місто-магніт, притягував двох авторок проекту – Асю Ґефтер та Олесю Здоровецьку. Важливим моментом мандрів були люди, які ділилися думками, враженнями та роздумами про місто та про ширші горизонти й аспекти пам’яті.
Пропонуємо авторизовану стенограму дискусії «Як наздогнати Дебору Фоґель?», яка відбулася 19 вересня 2017 року в Музеї Ідей за участі Ірини Старовойт, Юрка Прохаська, Данила Ільницького, Анастасії Любас та Андрія Павлишина і спровокувала жваву бесіду. Продовжувати читання “ЯК НАЗДОГНАТИ ДЕБОРУ ФОҐЕЛЬ? (дискусія)”
Правду кажучи, мова піде про перше прочитання – 2001 року, коли вийшла книга, бо перечитань було багато і ще будуть. А тоді, на межі тисячоліть, ця книга засвідчила, що література – живий організм, підвладний змінам, як саме життя. Що письменник може творити сюжетну канву художньої повісті на документальному матеріалі і говорити про себе, про свій рід чи про своїх сучасників. Це було справді обіцяючою тенденцією в Україні. І більше того, в усьому світі відбувався такий процес: літературний світ, здавалося, втрачає цікавість до творів чистої белетристики. «У світі дедалі більше зростає вага ось такої літератури факту, документу, історичної літератури, біографічної – листи, щоденники, спогади, есеї, автобіографічний роман – яка нині досягла рівня белетристики й переживає свій ренесанс», – стверджував найплодовитіший український письменник у цьому стилі Михайло Слабошпицький. І справді, художня література має тенденцію до «одокументалення» і навпаки. Чи витримується тут чистота жанру? І якщо не витримується, – то чи є це вадою сучасної літератури, чи – свідченням певної її «лібералізації»? І чи не тому заслуженої популярності набув саме художньо-документальний есей – з його найбільш вільною, особистісною формою висловлення, яка так пасує до оповіді від першої особи. Продовжувати читання “КОЛИ ФАКТИ МАЮТЬ СИЛУ МЕТАФОРИ. Перечитуючи книгу Лариси Крушельницької «Рубали ліс»”
5 жовтня 2017-го минуло 108 років від дня народження Богдана Ігоря Антонича. Львівський Дім Франка гостинно запросив усіх охочих долучитися до відзначення цієї дати, зокрема, поговорити про творчість поета зі львівським письменником, перекладачем і знавцем античності Андрієм Содоморою та переглянути виставу “Зелена Євангелія” шкільного театру УКУ “На Симонових стовпах” (режисер – Євген Худзик).
Пропонуємо Вашій увазі аудіозапис розмови з Андрієм Содоморою. Бесідує літературознавець Данило Ільницький.
10 серпня 2017 року у Львівській обласній бібліотеці для юнацтва (пл. Ринок, 9) відбулася презентація нового роману Надії Мориквас «Винова гора» (“Видавництво Старого Лева”, 2017). Про соковите, а водночас просте письмо роману, про життєві теми та невигаданих героїв, серед яких не лише люди, а й місця в околицях Виногорів, містечка, так подібного до Винник, що біля Львова, з авторкою розмовляла модераторка зустрічі, письменниця Оксана Думанська, а також присутні гості.
Пропонуємо послухати запис презентації:
Продовжувати читання “Презентація роману Надії Мориквас “Винова гора””