Якщо щось робиш – роби це добре, бо якщо робиш це погано – то це ніби час викреслений з твого життя. Якщо ти щось нахалтурив і віддав, а потім хтось мучиться і плюється – тоді той час, що ти витратив, – змарнований час. Продовжувати читання Мар’яна Прокопович. Мати своїх святих на небі
Я витягла зі “Скрині” цей “Квестіонар”, цей питальник як надзвичайно цінну річ. Наскільки вона може бути ужитковою, це вже інша річ. Вражає сам підхід до товариства, як до спілки яскравих індивідуумів, особистостей, турбота “квестора” про її творення на засадах доповнення індивідуальностей, а не їх нівеляції (і, напевно, підсвідомого підпорядкування лідерам). Продовжувати читання Пам’яті квестора – Романа Кіся
Майже ювілейне
Один з наших активних авторів нині доходить знаменного 60-річного ювілею. З цього приводу гріх не зустрітися – бодай віртуально, з огляду на обставини – й поговорити про справи насущні.
Продовжувати читання “Ярослав Поліщук: «Мені важливо почуватися затребуваним»”
Записала Надія Мориквас
– Як переживають карантин в найкращому місті світу? – на це та інші питання я попросила відповісти свою давню подругу Віру Левандівську, яка вже давно живе в цьому канадському місті на Тихоокенському узбережжі. Продовжувати читання “Ванкувер: Залишай тільки сліди своїх ніг і бери з собою тільки фотографії”
Очевидно, український поет Іван Златокудр – єдиний в літературі апологет Винниківського лісу, свідок його трагедії, яка в його поезії доростає до масштабів світового звучання. Продовжувати читання “Винниківські пейзажі Івана Златокудра, або СВІДЧЕННЯ”
Шукаючи відповідей на нинішні виклики, які постають перед людиною творчою, все більше переконуєшся, що їх можна знайти в поезії і в поетів. Пошукаємо їх разом з Юлією Курташ-Карп. Коли кажуть, що її поезія філософська, то мають на увазі все те, що за тим стоїть: ерудицію, знання тенденцій і стратегій сучасного світу, значний енергетичний потенціал, посвяту, віру і любов.
Продовжувати читання “Коли поезія стане паролем: Юлія Курташ-Карп”
Анна Лобановська
Свій антироман «Українська реконкіста» Ніла Зборовська присвятила світлій пам’яті Юрка Гудзя.
«Ніла Зборовська чи не єдина, на жаль, серед сучасного письменницького кола мала бажання продовжити ідею українського культурного Відродження на кшталт іспанської Реконкісти, коли іспанці, що кілька століть перебували під впливом арабів, раптом прокинулися й усвідомили можливість повернення до своїх національних коренів саме через культурні коди: через національну музику, танець фламенко, – таким чином розпочалася іспанська Реконкіста. Ідею української культурної реконкісти виношував Юрко Гудзь і ділився нею з Нілою Зборовською…»[1] Продовжувати читання “«Українська реконкіста»: надії й сподівання Ніли Зборовської.”
“Шуро, скільки Вам потрібно для повного щастя?” Це, наче й нескладне, але хитромудре запитання Бендера з незабутнього твору Ільфа і Петрова вдало висвітлює суб’єктивну суть проблеми щастя. Кожному своє. Продовжувати читання “Щастя як мета”
Щоліта повертається в країну свого дитинства Іван Врецьона, відомий у літературних і читацьких колах України та Польщі як поет Іван Златокудр. Автор з десятка збірок та сотні публікацій в часописах обидвох країн. Майстер поетичних пейзажів-мініатюр та інтимних віршів, які дали підставу критикам порівнювати його то з молодим Тичиною, то з Антоничем. Насправді його лірика неповторна, сформована поетичною аурою рідного містечка, вінниківського лісу, домівкою під Шипшиновою горою, звідки рукою подати до Цісарської криниці, які він покинув у далекому 1959-му, коли разом зі своєю дружиною-полькою переїхав на її батьківщину.…Все це в його пам’яті: Продовжувати читання “Побачимося на Винниках!”
Божею волею поет Богдан Чепурко прийшов на сей світ на Тернопільщині. У серпні сорок дев’ятого. Тож маємо радість зріти його серед нас сім десятків Божих літ. Всього. Зріти і витримувати інтелектуально, бо, скажемо чесно, багатьом з сущих треба ще до його талану дорости. Принаймні спробувати.
Витримувати приємність і наснагу від спілкування. Хто більшу, хто неминучу. Звісно, що сам геній не несе відповідальності за небажання комунікувати. А що любить він ширяти у широтах небесних з супутніми йому силами Божими (недаремно ж – Богдан), то не кожному й випадає нагода увійти у спілкування, не кажучи вже про довірливий балак щодо буттювання. Так ся має межи посполитих світян. Втім, час од часу нам усім випадає нагода допасти до друкованих першоджерел, які виходять з під його пера. Останнім часом Богдан потішив нас книгою есеїв-споминів під поетично-філософською назвою «Наче те листя дерев» – «луни й відлуння звитяг і марнот» та поетичною збіркою «Дивина». Продовжувати читання “Богдан Чепурко. Безвечірнє”
Розмова з Богданом Смоляком
Б. Смоляк – поет, прозаїк, есеїст, критик. Із ранніх вісімдесятників. Освіта філологічна, праця – культурницька, переважно з писемним словом. Автор кільканадцятьох книжкових видань, серед яких визначальні – збірка екзистенційних прозопоезій «Дерево, що крокує», том вибраної ментально-філософської лірики «Словник мовчання», книжка житійних катренів «У самозреченні творящі», психологічно-футурологічний роман «Віднайдене місто» й афористичний «Альпінарій», численних публікацій у традиційній та віртуальній періодиці. На шляху до видання – книга принципово важливої для нього морально-філософської есеїстики «Наближення до сокровенного». Нацспілчанин, лауреат двох літературних премій. З народження живе в місті Кам᾿янка, що над Західним Бугом. Продовжувати читання “Письменник: Освоєння простору і часу”
Розмова з поетом Володимиром Карачинцевим
В. Карачинцев – поет, дипломат, перекладач, культуролог. Автор книг поезій «Хромосоми», «Видименевидиме», есеїв «Італія – стан душі», перекладів з італійської, французької, норвезької, польської мов. Головний редактор історико-культурологічного часопису «Пульс Ставропігії». Член-кореспондент літературної Академії Малларме (Франція). Продовжувати читання “Спокуса поезією”
У передмові до тритомника вибраного Миколи Ільницького «На перехрестях віку» (2008) академік Іван Дзюба пише: «За всієї різноманітності, а часом і видимої спонтанності дослідницьких захоплень Миколи Ільницького, є в нього своя коронна тема, свій обжитий і постійно далі обживаний духовний простір: це система літературного “господарства” Львова, Галичини, Західної України взагалі». Саме така преамбула видається доречною до нинішньої нашої розмови з відомим літературознавцем і критиком, членом-кореспондентом Національної академії наук України професором Миколою Ільницьким, адже ця «коронна тема» не перестає бути актуальною. Продовжувати читання “Микола Ільницький: ми – люди свого часу”
Декілька важливих спогадів та думок про Василя Кобилюха.
Уперше побачив Василя Олексійовича Кобилюха у львівській Спілці письменників 22 грудня 2007 року. Тоді я працював тут секретарем. Зазвичай наприкінці року письменники збираються на підсумкову зустріч – «Останню сторінку». Василь Олексійович не був членом НСПУ, він належав до Української Асоціації письменників Західного регіону. Проте мав приятелів серед членів НСПУ і завітав у спілку, щоби неформально презентувати колегам по перу свою щойно видану збірку поезій «Прийшла до мене Україна», вірші з якої писав усе свідоме життя. Продовжувати читання “Залюблений у санскрит”
Розмова про неперервну різдвяну традицію Криворівні, коляду і розплєси з Василем Зеленчуком
Колись українці іще від Різдва аж до самого Стрітення несли радість коляди від хати до хати. Сьогодні ж про це знають хіба фольклористи або безпосередні носії давної, як світ, колядницької традиції. Певно, що в кожному регіоні України та традиція своя, неповторна, та одна з найоригінальніших і найліпше збережених – гуцульська. Саме про неї, про гуцульську коляду, говоримо з науковим співробітником музею Івана Франка у с. Криворівня, березою, тобто керівником колядницької партії, з 30-річним стажем Василем Зеленчуком. Свого часу Василь зробив дуже багато для того, щоб гуцульська коляда була: ще юнаком записував від старожилів Криворівні давні коляди, вчився сам їх співати, а потім став ділитися любов’ю до коляди з молодшим поколінням – аби не затратили пам’яті, аби тривали в традиції своїх дідів-прадідів. Продовжувати читання “Коляда – то давна гуцульська молитва…”
Ще трохи – і ми, в бурхливому нашому повсякденні, лише зрідка згадуватимемо про ІІІ Південний фестиваль книги і читання «Книжковий Миколай» у Херсоні. Втім, це задовга назва, міркує дехто з його учасників, бажано лаконічніше, хоча б так: Херсонський літературний фестиваль. А Миколая залишмо дітям! – кажуть. «Дорослим» письменникам, які б їхали сюди з усієї України, варто перенести це робоче свято на теплішу пору року. Але чи потягне місцева влада аж два фестивалі? Регіональний дитячий та Всеукраїнський «дорослий»? Продовжувати читання “Анатолій Кичинський: Літературний фестиваль – не тусівка”
Звичайно, метафора огню золотого, що іскриться із понад 600-сторінкової поетичної антології «Ломикамінь» (ЛА «Піраміда», 2018), не була б перебільшенням до характеристики цієї книги, як і до чину її творців – упорядниць Марії Шунь та Олени Кицан і координатора проекту Василя Габора. Нагадаю, що Марія Шунь як упорядниця антологій вже не раз виступала в парі З Василем Габором, і ми знаємо про добрі наслідки їхньої співпраці. Продовжувати читання “Із твоїх долонь – огонь золотий. Дещо про Марію Шунь та нові поетичні антології 2018 року – «Ломикамінь» і «П’ять Америк»”
Ми зустрілися на свято Успіння Богородиці. А мені в душі співало Благовіщення – Калинцеве та Антоничеве – як метафора Благої вісті, Золотого Слова… Щоб потрапити до Ігора Калинця, треба зайти в одну браму, потім в другу. Його будинок у подвір’ї – як мушля в мушлі. Так само, як і його поезія, що не відразу відкривається – треба пройти декілька брам… Продовжувати читання “Золоті ворота Ігора Калинця”
Здається, що після майже десяти років, які минули від часу першопублікації цього інтерв’ю з Ростиславом Чопиком у львівському літературному журналі «Дзвін», багато чого змінилося. Змін зазна(ва)ла українська література, причому не тільки сучасна, але й класична, які до того ж часто мінялися ролями: сучасна ставала класичною, себто взірцевою, а класична – сучасною, передусім завдяки Продовжувати читання “РОСТИСЛАВ ЧОПИК: «Спершу погляньмо на світ очима Сковороди, Шевченка, Франка, і тоді берімося їх досліджувати»”
Серед культурних подій того року – столітній ювілей поетеси Зузанни Ґінчанки, що був урочисто відзначений у кількох містах України та Польщі (Рівне, Луцьк, Краків, Познань, Варшава). Відкриття цієї визначної постаті стало для багатьох краян приємною несподіванкою минулого року. Наш часопис уже публікував ювілейну статтю Ярослава Поліщука, який безпосередньо прислужився до поширення інформації про Ґінчанку та до організації її ювілею на батьківщині.
Сьогодні, підсумовуючи попередній рік, розмовляємо про це та інші актуальні справи з відомим літературознавцем-україністом, доктором філологічних наук, професором Ярославом Поліщуком. Продовжувати читання “Ярослав Поліщук: РІК ВІДКРИТТЯ ЗУЗАННИ ҐІНЧАНКИ”
