Степан Чарнецький: «Се право говорити дасть їм саме пережита війна»

Надія Мориквас

З тих пір, як з нашого серця – як завжди в пору національно-визвольних змагань – зринула пісня «Червона калина» – відродилася й увага до її автора – поета-модерніста Степана Чарнецького. Тут відразу напрошується питання: як став поет – молодомузівець, автор популярних пісень, не менш відомий своїми «новелями –фейлетонами» і театральними рецензіями, шанований в колі богемістів за вміння сказати й випити, – як він став виразником народних сподівань? А до того ж чи передусім – творцем пронизливої воєнної лірики.

У розпорядженні сучасного дослідника немає фонду С.Чарнецького. Свого часу саме цим фактом і звабила мене біографія письменника “без архіву”. Доля розпорядилася так, що я познайомилася з дочкою С.Чарнецького. Власне вона володіла тим мізером достовірної інформації, що допоміг спростувати деякі суттєві помилки, які допускали його нечисленні біографи і які, на жаль, поширюються й досі.

Як і більшість молодомузівців, С.Чарнецький походив з Тернопілля і був сином греко-католицького священника (радянське літературознавство зробило з нього на догоду часові селянського сина). Народився він 21 січня 1881 року в селі Шманьківці колишнього Чортківського повіту. Степан був тринадцятою дитиною в сім’ї отця Миколи Чарнецького, який помер під час епідемії тифу у травні 1882-го. Якби не рання смерть батька, то Степана віддали б до української школи, а згодом – до найближчої, Бережанської гімназії з її особливою вільнодумною аурою. Незважаючи на польську мову викладання, ґімназія стала добрим початком для багатьох видатних українців: тут у різний час вчилися МаркіянШашкевич, молодомузівці Богдан Лепкий, Михайло Яцків, Сидір Твердохліб, Мілетій Кічура, Михайло Рудницький, Франц Коковський… Однак мати – Владислава Екгардт (із сполонізованого німецького роду) після смерті чоловіка змушена була покинути дім у Шманьківцях – власність парафії і переїхала до Станіславова (тепер – Івано-Франківськ), до старшого сина. Там вона віддала малого Степана до польської народної школи, а згодом – до реальної. І власне в Станіславові малий Степан, який не знав жодної української букви та молитви, відкрив для себе українську народну пісню – і через неї пробудилося його українськість. Десь після 1895 року мати з сином переїжджають до Львова, де Степан закінчує реальну школу. Згідно з традицією (хлопці зі змішаних українсько-польських шлюбів йшли за вірою батька), Степан Чарнецький був “русином”. Це, зокрема, засвідчує запис у його особовій справі – студента Політехнічної школи (Львівської політехніки), куди він вступив 4 жовтня 1900 р. на інженерний факультет. Та він так і не зробить інженерної кар’єри, повністю занурившись в стихію поезії і театру. Найщиріший лірик і богеміст «Молодої музи», Степан Чарнецький ніколи не переривав зв’язку з польськими поетами, зосібна з останніми представниками «Молодої Польщі» (за що йому дорікав Петро Карманський). Як режисер українського театру «Руська бесіда», він ще встиг поїздити разом з мандрівним театром містами й містечками Галичини перед самою війною…

С.Чарнецький, як і його старші брати, був мобілізований до австрійської армії, але невдовзі був відпущений за станом здоров’я, устигнувши сплатити так званий «податок крови». (В Австро-Угорщині був підвладний військовій службі кожен чоловік віком від 20 до 40 років, а під час війни мобілізували й 19, й 42-річних). Календар «Просвіти» на 1915 рік зазначав: «Тепер, коли про долю народів монархії рішають кулі і багнети, повинен кождий горожанин вірити, що військова управа вишле в поле стільки войовників, скільки буде їх треба – для побіди над ворогами-наїздниками». У цьому ж календарі вміщена стаття Василя Пачовського, присвячена 250-м роковинам визвольних змагань українського народу на чолі з гетьманом Петром Дорошенком. У її перших рядках автор зауважує: «І тоді була тяжка переломова хвиля, що рішала: бути чи не бути Україні на карті Европи! Тільки тоді складались події так, що руїна була епілогом української независимости; нинішні події є прологом великої нашої будуччини, яка простелиться нам з рішенєм національного питання в Европі». Ці слова відбивають сподівання галичан на сприятливий розвиток подій: ця війна мала б зруйнувати дві імперії і привести нарешті до створення незалежної української держави. Саме ця висока мета й покликала вчорашніх молодомузівців у саму гущу воєнної й громадянської боротьби. Жодний із адептів «чистого мистецтва» не відхилився від сповнення громадянського обов’язку, жодний не уникнув суспільного заанґажування своєї творчості, через що, зокрема, майбутні критики й поставлять під сумнів їх модернізм. Таку еволюцію пережив і Степан Чарнецький, проте це не було “поверненням до реалізму”, як означують декотрі дослідники.

У цьому ж «Календарі» вміщено фраґмент з майбутнього лірично-драматичного триптиху С.Чарнецького «З невисланих листів». У повному обсязі він з’явиться лишень у третій збірці – «Сумні ідем» (1920). Ліричний герой – поранений вояк – звертається подумки до своєї коханої з тихою розмовою-скаргою. Ця поезія промовляла до сердець солдатів дуже інтимно, адже за кожною вояцькою душею були невислані або недописані листи. А писались вони, звичайно, не на полі бою, а в касарні (казармі) або ж у шпиталі, де час існує своєрідною субстанцією болю:

Ще нині сниться мені сталь блискуча
І прониклИвий куль ворожих свист;
Вітром над нами пролітала туча,
Клалися люди, як осінній лист.
Потому втихло. Холод, шум, знемога,
Біль, сон, безтяма а у грудях жар –
І довга, як вічність, дорога,
І небо чорне від навислих хмар…

Чи знаєш сум шпитального склепіння,
Де визирає біль зі всіх сторін?
А в воздусі дрожать самі терпіння
І зимна смерть чаїться коло стін –
Вкруг тебе зболілі, сонні очі,
А в них безсилля, втома, туга, жаль.
І тобі все здається серед ночі:
Чийсь стогін втих, хтось знов відходить в даль.

. . .

Минає сон. Крізь вікна у кімнату
Впадає блеск світання. День іде.
Ті самі тіні перейдуть крізь хату,
Ту саму скуку вечір приведе.
Так волічеться час. Одна картина
Перед очима вічно тут стоїть,
Лінивим кроком переходить днина
І всі ми вірим, що забув нас світ…

Оноді рано принесло новину:
Зі сну збудив нас розплакАний дзвін,
В вікні біліло: сніг покрив хатину,
Що притулилась до шпитальних стін…
Зима. Вже певно забіліли гори,
Може, замовкли й шуми наших рік,
Лиш зеленіють смерекові бори –
Як символ того, що триває вік.

Цього вірша цікаво прочитати разом з поезією «Гродек» австрійського поета Ґеорга Тракля, який під час Першої світової служив у польовому шпиталі в містечку Городок на Львівщині:

Смертоносний гул вечорами повнить
Осінні ліси, золотисті рівнини
І сині озера, від них понуре сонце

Тікає геть; сповиває ніч
Умираючих вояків і дикий крик
Їхніх розірваних ротів.

Клубочиться на дні безлюдних долин
Руда хмара пролитої крові, оселя лютого бога
І холодне місячне світло.
Під злотистим віттям ночі та зірок
Блукає тінь сестри мовчазними гаями,
Приголублює душі героїв, скривавлені голови.
І ледь звучать в комишах печальні флейти осені.
О, горда скорбото! на твоїх олтарях
Пломінь духу сповняє сьогодні безмежним болем
Серця ненароджених онуків.

Очевидно, що без особистого досвіду сприйняття Першої світової війни, а для галицького поета – ще й фронтових вражень така поезія не пишеться. Обидвох поетів цікавить не війна як така, з її боями і кров´ю, а стан людської душі на війні, психологія сприйняття катаклізму, що проступає інколи в буденних деталях. Найгостріше відчуває душа ту війну в години затишшя, наприклад, у шпиталі, коли до абсурду бойні долучається біль пораненого тіла і найбільший “кат” – час. Шпиталь доростає до рівня метафори.

Переживання українського поета першої світової війни – світовідчуття романтика: співчуття її рядовим жертвам і героям та співпереживання очевидця і співучасника. Це власне один з таких віршів Чарнецького – «Іванові» – «добув йому права громадянина в нашому письменстві», як пізніше висловиться Петро Карманський, і який стане народною піснею.

Іванові

Іване без роду, Іване без долі,
Куди не ходив ти, кого не видав?
У спеку, і стужу, у лісі і в полі
Ти гинув, а славу сусід добрий взяв…

На сербських зарінках клалась твоя сила,
На волинськім млаці твій гріб вже присів,
І серед Поділля сіріє могила,
Де впало в двобою двох рідних братів.

Подільські берези й покутські тополі
Шумлять все по тобі, що марно ти впав;
Іване без роду, Іване без долі,
Ти згинув, а славу сусід добрий взяв.

Твій батько на гіллі повис в літню днину,
Ти гинув инакше: Fur Kaiser und Land*
Та всім вам однаку дали домовину –
Й печаттю вам символ: Name unberkannt! **

Цього вірша варто прочитати в парі з іншою поезією з цього ж циклу – «І тебе мені жаль…», в якій співчуття автора поширюється і на ворожого солдата, рядового війни, який найменше асоціюється з образом загарбника, окупанта, радше – з жертвою. Разом вони становлять своєрідний диптих з дуже широким діапазоном зображення (й відчуття) Першої світової:

І тебе мені жаль, сірий сину півнОчі,
Що ідеш день і ні, і не знаєш куди;
Ржа утоми лягла на твій голос і очі,
І чоло вкрила тінь недостатків, біди…

І тебе взяв указ із сільської оселі,
Від розораних скиб чи буйного ланУ,
І голодний бредеш в дрантивенькій шинелі
У невІдомий світ, у чужу сторону…

А там стріне тебе гучний вистріл гармати
Або тихший привіт: добре кована сталь;
Кров обмиє чоло… Бідний сірий солдате, –
І тебе мені жаль!.. І тебе мені жаль!..

Простежуємо один з улюблених образів С.Чарнецького – “ржа“, що перейшов сюди з його імпресіоністичних малюнків осені. У новому контексті образ “ржа утоми”, як і шпиталь, доростає до метафори і дуже промовистий. В уяві постає смертельно втомлений солдат, пригнічений невідомістю. Чарнецький змальовує образи беззбройних солдатів; зброя існує десь поруч і діє самостійно, як сатанинська абстрагована дійсність. Людина на війні – найпереконливіший і найталановитіший образ, створений С.Чарнецьким. Поет відтворив трагедію України, сини якої з Полтави і Карпат падуть у двобої чи гинуть на чужій землі за чужі інтереси.

Вражає своєю трагічною життєвою правдою і вірш «З полону» – про повернення з війни скаліченого солдата.. Горе цієї простої людини таке безмежне, що про це треба сказати просто і делікатно. Дуже прозорий і стрункий вірш С.Чарнецького не відволікає жодними формальними надмірностями чи неузгодженостями. Як і багато поезій цього періоду, він сповнений екзистенційним змістом. С.Чарнецький гідно демонструє одну з найголовніших прикмет свого стилю – співчуття до свого героя…

З полону

Згасала днина. Плакав дзвін
І промінь сонця блід.
В село з далеких ген сторін
Прибився інвалід.

В душі незгоєний ніс біль
І смерть у собі мав,
Як взрів вигони рідних піль,
Заплакав, заридав.

З Берестя йшов… І падав з сил,
Вмлівав, вставав і йшов,
Минав забутих сто могил,
І на ногах мав кров…

І при воротах станув він,
Як промінь сонця блід –
І плакав дзвін, і плакав дзвін –
І плакав інвалід…

Воєнна поезія С.Чарнецького оригінальна власне своїм ліризмом. Здається, що поет навіть користується тими самими зображальнимими засобами, створюючи той самий настрій смутку, безнадії, властивий його модерністській поезії, у ній, як і в інтимній ліриці відчутні народнопісенні мотиви, зв´язок з фольклором. Це, характерне для ранніх українських символістів, поєднання – модерністських і народнопісенних засобів – у Чарнецького, “жовнірського” лірика, особливо виразне. Як у цій поезії:.

В касарні

Ходить смуток по темній касарні,
Ходить тихо попід сірі стіни;
За ним смуток збитої ліхтарні
Снує довгі, чудернацькі тіни…

У куточку при розгрітій печі
Гуртом сіли втомлені камрати –
І торочать довгі сумні речі
Про листи, що не приходять з хати.

Про другІв, що томляться в неволі,
Про загоєні в шпиталях рани,
Про гроби, розсіяні по полі, –
Та про ЧОртків, Бучач, Бережани.

Два перших рядки: Ходить смуток по темній касарні, / Ходить тихо попід сірі стіни – сприймаються як пісенні, за аналогією з “ходить сон коло вікон”, а вже наступні рядки: За ним смуток збитої ліхтарні/ Снує довгі, чудернацькі тіни… – з інструментарію поета-символіста.

Степан Чарнецький уникав патріотичної і “геройської” риторики. Тому й дав нам зразки такої проникливої поезії, яка є водночас голосним документом про війну. Він був дуже природним українцем і не декларував своїх синівських почуттів. Чи не єдиний випадок, коли він вживає слово Україна у своїх поезіях, це вірш «Україні». Вперше опублікована 1914 року в “Ілюстрованій Україні”, ця поезія увійшла аж до третьої збірки С.Чарнецького, поруч із доповненим циклом воєнних віршів «Із днів бурі». Там вона, як і «молодомузівський» вірш “Сумні ідем”, має ознаки “програмного” чи й підсумкового характеру. В цьому вірші – дещо самоіронічному, та все-таки дуже серйозному, закодована програма Степана Чарнецького – мистецька, громадянська, людська…

Україні

Що кривавих пісень тобі в жертву не ніс,
А беріг їх у серці на дні,
Що вінків не сплітав з Твого болю і сліз —
Прости мені!..

Що не млів, не ридав, співчуття не просив,
Хоч йшли дні і роки йшли грізнІ,
Що своїх почуттів на базар не носив, —
Прости мені!

Що до Тебе приплив від чужих берегів
І снував свої думи сумні,
Що домашнім богам поклонитись не вмів, —
Прости мені!

Я співець сумних дум, тихих мрій, добрих снів,
Моє щастя й спокІй вдалині.
Що вино я люблю, і дівчата, і спів, —
Прости мені!..

Нові, екзистенційні мотиви, що з’явилися в поезії С.Чарнецького під впливом війни (яка, за висловом критика Ярослава Гординського, змінила українську психіку), підносять його жовнірську лірику понад масив усього творчого спадку поета. Важливим моментом розуміння світоглядної еволюції С.Чарнецького та його поглядів на сутність поетичної творчості є його стаття чи, радше, своєрідний маніфест “Прийдуть поети!”, який він виголосив на шпальтах журналу “Шляхи” (1915–1918), що став останнім пристановиськом молодомузовців…

Прийдуть поети!

«Кожна неділя приносить на мій столик жмуток рукописних поезій молодого невідомого поета; часом заблукається скромно видрукована дрібненька збірка, то якесь періодичне видання чи одноднівка. Вичитую сі римовані вправи, шукаю в них поезії і поета.

І дивні думки снуються в моїй головіі. З сього, що війна дала українській поезії, в Галичині, не дається поки що підвести підсумок. Коли судити після цього, що вже надруковано, що появилось в різних видавництвах і денниках з підписами четарів, сотників, ба й отаманів – то роки війни дали нам небагато. Рідко відзивався новий звук, рідко бриніло сильне, порішене слово. Більше тут благородного дилєтантизму, як мистецтва, що мало би виявити багатий внутрішній зміст людини. Повторюються вічно відомі мотиви.

Та мабуть у великих історичних моментах все так бувало. Так є й сьогодні. Покоління, що має за собою велику війну, мусить охолонути після великих вражінь. Се все, що воно пережило, мусить побачити – в перспективі. І щойно година, в якій се покоління вискажеться устами своїх найбільше талановитих представників, буде народинами й початком нової української поезії.

Створять її сі, що добудуть зі себе новий тон, що не новий кинуть вираз, а виявлять нову, в огні великих подій перетворену, душу.

Се все, що під сю пору являється в нашій поезії з маркою «новини», піде, здається мені, на склад, як складається декорації й реквізити після п’єси, що сходить з репертуару. Я вірю, що на копу являться українські поети, може, нечайно й ненадійно, поети, які під сю пору мовчать. А за якими є більше внутрішнє право промовляти в імені поезії, як за сьогоднішніми молодими корифеями модних напрямків, що о десять років припізненою хаилею вдарили об наш беріг.

Се право говорити дасть їм саме пережита війна, яку перебули не в каварнях на пустомельних дебатах, не на мандрівці вулицями, але в стрілецьких ровах, на вільному просторі серед піль, лугів, лісів, в безнастанному дужанню з ворогом, серед безнастанної небезпеки, віч-на віч з найбільшою тайною природи – зі смертю.

. . .

Уявляю собі, що таким життям жили десятки тисяч нашої інтелігентної молоді, що не один з них уперше на війні приліг груддю до сирої скиби, уперше глянув ніччю в зоряне небо, уперше бачив красу і простір української землі.

Се збратання з природою буде для них невичерпаним збірником вражінь. Воно не мине беслідно. І тому я певен, що не великоміська неврастенія, а широкий подих природи витисне своє пятно на українському мистецтві найближчої днини. А рівнобіжно з сим прийде й видобуття з глибоких покладів душі глибокого змісту сучасного Українця, що віднайшов себе – відродженим».

С. Чарнецький належить до тих, кому «право говорити» дала війна, але він уже сказав свої найсильніші слова – власною воєнною лірикою. Йому на зміну вже йшли «митусівці», котрі в стрілецьких рядах тільки пробували свій голос – Василь Бобинський, Олесь Бабій, Роман Купчинський, Юра Шкрумеляк. На думку Володимира Щуровського – засновника і відповідального редактора літературно-мистецького журналу «Митуса», Степан Чарнецький, якого він розглядає в контексті стрілецької стихії, «довів свою поетичну творчість до зеніту».

Отож, ще однією важливою прикметою жовнірської лірики С.Чарнецького є те, що вона органічно входить до пласту стрілецької творчості. Разом з піснями, які творилися по селах, в гущі народу, вірші молодомузівців, що знаходили своїх композиторів, записувалися потім до стрілецьких співаників. Поруч з ними – давні історичні та козацькі пісні, котрі принесли галицькі стрільці із своїх зазбручанських походів, перейняли від січових стрільців з Великої України чи видобули з родової пам’яті у час великої потреби народної пісні. З таким загальнонаціональним характером стрілецьких співаників співзвучні вірші С.Чарнецького, що відбивали світовідчуття солдатів-українців по обидва боки Збруча.

Ось чому «Червона калина», випущена режисером галицького театру просто в театр воєнних дій Першої світової війни, стала визвольною піснею усієї України.

* За кайзера і батьківщину (нім.).
** Ім’я невідоме (нім.).

На обкладинці: Битва під Козьовою в районі гори Маківка (австрійська поштова листівка)

One thought on “Степан Чарнецький: «Се право говорити дасть їм саме пережита війна»

  1. Збигнев Бжезинский, —- польский еврей: „Новый мировой порядок при гегемонии США создается против России, за счёт России и на обломках России…“ Единственно верное решение для ФРС , чтобы убрать коммунистический Китай, как могильщика ФРС. —-— Еврейское мировое правительство в лице Федеральной резервной системы США и иудаизма, как идеологии евреев нанесут ядерный удар по Китаю, по Северной и Южной Кореи, Японии, Ирану, Ираку, Турции, Афганистану, Германии, Украине, Пакистану и по самой России. Удар нанесут Российским Ядерным оружием с использованием Российских Баллистических Ракет и Ракет Средней Дальности. ————————————— ОБВИНЕНИЕ БЕДНОЙ и нишей РОССИИ ЛИШЬ В ТОМ, ЧТО ФРС НУЖНО УНИЧТОЖИТЬ КИТАЙ имеющимся в их распоряжении РОССИЙСКИМ ОРУЖИЕМ, а поэтому и обвинить РОССИЮ в уничтожении КИТАЯ и других не угодных стран ЪЪЪ интервью с Джорджем Бушем-старшим в декабре 1992: — Господин Президент, Вы считаете, что потеря Украины — благо для русских, но вот бывший Советник по национальной Безопасности… — Вы про Бжезинского? ….. Этот польский еврейчик ( СЕЙЧАС ЭТО ЕВРЕЙ ПУТИН) ———————-— со своим кагалом, боюсь, сумеют довести нашу страну до прямого столкновения с Россией, опыта по организации таких дел им не занимать — две организованные ими мировые войны не позволяют относится к их планам легкомысленно. Буш-старший был Директором ЦРУ и президентом США и знал , что говорил https://www.tiktok.com/@suhbatjondavlatov/video/6961258985022360833?lang=ru-RU&is_copy_url=0&is_from_webapp=v1&sender_device=pc&sender_web_id=6896007914356508166 == == ГЕНЕРАЛ ФСБ УРЮМОВ 2000г ПОСЛЕ ВЫБОРОВ ПУТИНА СКАЗАЛ, — ЕВРЕИ ВЗОРВАЛИ ДОМА ЧТОБЫ ПОСАДИТЬ ЕГО В КРЕМЛЬ СКОЛЬКО ПРИДЕТСЯ ПРОЛИТЬ КРОВИ ЧТО БЫ ЕГО УБРАТЬ ========================= ФАШИЗМ САТАНИЗМ ЕВРЕЕВ УНИЧТОЖИТЬ ВМЕСТЕ С ЕВРЕЯМИ РЕШЕНИЕМ ЛИГИ НАЦИЙ ЭВИНСКОЯ КОНФЕРЕНЦИЯ 1938г ГДЕ БЫЛО ПРИНЯТО РЕШЕНИЕ ПОЛНОЕ И БЕЗ УСЛОВНОЕ УНИЧТОЖЕНИЕ ЕВРЕЕВ.
    СДЕРЖИВАЮЩИЙ ДЕЙСТВЕННЫЙ ФАКТОР ДОЛЖНО ДОВЕСТИ ДО ЕВРЕЕВ, ЧТО ОТВЕТНЫЙ УДАР КИТАЯ БУДЕТ ПОЛНОЕ И БЕЗУСЛОВНОЕ УНИЧТОЖЕНИЕ СТАЛИНСКОГО КОНЦЛАГЕРЯ ПО ДОБРОВОЛЬНОЙ ДЕПОРТАЦИИ ИУДЕЕВ СИОНИСТОВ И ЕВРЕЕВ «КОНЦЛАГЕРЯ ИЗРАИЛЬ» .КАК ЕВРЕИ РАЗВЕЛИ НАРОДЫ РОССИИ ПРЕВРАТИВ ИХ В РУССКОЕ БЫДЛО, В НАЧАЛЕ ПОД ПРИКРЫТИЕМ СОЗДАНИЕ СТАБИЛИЗАЦИОННОГО ФОНДА РОССИИ ИЗ РОССИИ БЫЛ ВЫВЕЗЕН ВЕСЬ ЗОЛОТОЙ ЗАПАС РОССИИ В ЕВРЕЙСКОЕ ХРАНИЛИЩЕ ПОД НАЗВАНИЕМ ФРС США, ПОСЛЕ ЭТОГО НИКОГО НЕ СПРОСЯ ОРГАНИЗОВАЛИ БРАТОУБИЙСТВЕННУЮ ВОЙНУ, ПО ФАКТУ НАЁМНИКИ ЕВРЕЕВ УБИВАЮТ РУССКИХ ПРИКРЕПИВ НА ОДНИХ ЛЭЙБУ УКРАИНЕЦ, А ДРУГИЕ РУССКИЕ И ПОД ОРГАНИЗОВАННУЮ ЕВРЕЯМИ ВОЙНУ ОТОБРАЛИ У РУССКИХ СТАБИЛИЗАЦИОННЫЙ ФОНД (400 МИЛЛИАРДОВ) РОССИИ НАСЧИТАВ РУССКИМ ПО РЕЗУЛЬТАТАМ ОРГАНИЗОВАННОЙ ЕВРЕЯМИ ПУТИН И ЕВРЕЙ ЗЕЛЕНСКИЙ ВОЙНЫ ПРИЧЕНЁНЫЙ САМИМ РУССКИМ УЩЕРБ В 500 МИЛЛИАРДОВ ТЕМ САМЫМ ВОГНАЛИ РУССКИХ В ДОЛГИ НА СТО МИЛЛИАРДОВ ДОЛЛАРОВ ФИНАНСИРУЯ ЭТУ ВОЙНУ ИЗ РУССКИХ ДЕНЕЖНЫХ СРЕДСТВ. ============== ================== Збигнев Бжезинский польский еврей: „Новый мировой порядок при гегемонии США создается против России, за счёт России и на обломках России.

    =================================================================== БЕРЛ ЛАЗАР — ГЛАВНЫЙ РАВИН ВСЕЯ РУСИ: « ПРОФАНЫ ДУМАЮТ , что ПУТИН САМОСТОЯТЕЛЬНАЯ ФИГУРА, НА САМОМ ДЕЛЕ ВСЕ РЕШЕНИЯ ПРИНИМАЕМ МЫ СИОНИСТЫ, А ПУТИН —ЭТО НАШ ПОКОРНЫЙ МЕНЕДЖЕР. МЫ ЗАХВАТИЛИ РОССИЮ, А СЕЙЧАС И КРЫМ. МЫ ХОТИМ ВОССТАНОВИТЬ ХАЗАРСКИЙ КАГАНАТ. МЫ СОБИРАЕМСЯ ЭТО ДЕЛАТЬ РУКАМИ НАШИХ ГЛУПЫХ РУССКИХ РАБОВ, КОТОРЫЕ ДАЖЕ НЕ ПОНИМАЮТ, ЧТО ЖИВУТ В УСЛОВИЯХНАШЕЙ ОКУПАЦИИ. МЫ ГИТЛЕРА ЗАДАВИЛИ РУКАМИ РУССКИХ РАБОВ, И СЕЙЧАСРУССКИЕ СОЛДАТЫ ПОКОРНО ВЫПОЛНЯЮТНАШИ СИОНИСТСКИЕ ПРИКАЗЫ». ==РЕШЕНИЕ ЕВРЕЙСКОГО ВОПРОСА ЪЪЪ

    Вподобано 1 особа

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s