На часі та поза часом

Віра Олеш

Одразу два львівських видавництва – «Джезва» та «Апріорі» спричинилися до виходу в світ книжки Оксани Лозової «Час не минає», куди увійшли вибрані твори, переважно зі збірок «Просто неба» (1994), «Політ у літо» (2002), «Очі дерев» (2009), «Хто Україна твоя?» (2013), а також найновіші поезії.

Оксана Лозова – надбужанка. Її рідний мальовничий Неслухів належав то до Буського, то до Кам’янка-Бузького, а нині до Львівського району. «З цього краю батька рід», – пише Оксана. А маршрут «Київ – Батурин – Борзна» знайомий їй змалку, як і «Ніжин – Чернігів і Львів», нині це рядки її поезії, голос соборного серця, котрому однаково рідна й галицька, й чернігівська земля – мамина мала батьківщина, велика Україна, славний козацький край. По це у поетичних строфах і між ними, бо про що не писала б авторка – «в особисте вривається історія». Вдумливий читач, без сумніву, знайде пояснення літературним натякам. «Світ більший, ніж читання, але читання віршів  стає більшим, ніж світ, коли вони помічні тому, хто в них заглибився», – зазначає авторка передмови, відома письменниця з Харківщини Ірина Мироненко. За її ж словами, фрагменти поеми «Мотря»  сприймаються як трейлер історичного фільму. Зрада оборонця Батурина, падіння гетьманської столиці, звіряча жорстокість московського війська, а не любовна драма Кочубеївни і Мазепи, розгортаються з таким трагізмом, ніби її описує сучасник. 

Коли вже розглядати книжку з кінця (а фрагменти поеми розміщені після віршів), то видання увінчує (не стримаюся від гри слів) вінок сонетів «Не без тебе і не з тобою». Виплетені вправною рукою та щирими словами, в яких з журбою радість обнялась – як в Олександра Олеся, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського  – улюблених Оксаниних поетів. Недарма й епіграфами її віршів стають рядки цих класиків, та й як без Тараса Шевченка чи Лесі Українки, а ще – Богдана-Ігоря Антонича, Павла Тичини, Дмитра Павличка…

Лише два переспіви творів Булата Окуджави знаходимо  у виданні (а Оксана Лозова давно могла би вже видати книгу перекладів з різних мов) – «Грузинської пісні» та «Молитви Франсуа Війона». Тут, напевне, доречно говорити про переспіви, бо ж і мелодії, і виконання вподобані давно й багатьма. Сама ж авторка, розуміючи тонкощі перекладу,  воліє послуговуватися таки терміном «переспів», бо  прагне передати рідною мовою насамперед  настрої, думки,  емоції…  Що ж до пісенних текстів, то кожен розділ нової книги завершує саме такий вірш, котрий можна співати чи вже покладений на музику. Нагадаю, що поезія Оксани свого часу склала основу репертуару популярної співачки Ольги Юнакової. Згадаймо її постійну  участь та перемоги  в знаменитій «Території А» чи  пісні, відзначені на фестивалях «Червона рута», «Мелодія», «Слов’янський базар» та інших. Співали пісні на тексти Оксани Лозової Таня Гурська, Богдан Лялька, Леонід Мазур. Нині поетеса активно співпрацює з Олександром Свєтогоровим,  а нова книжка, сподіваюся, надихне його на нові композиції.

«Соборне серце», «До себе йдем», «Поезіє! Мене не покидай…», «Літо навпаки», «Там, де щастя і воля» – назви розділів книги вибраного говорять самі за себе. Творча палітра авторка багата й розмаїта. Видання має близько двохсот сторінок. Звісно, могло би бути набагато більше. Вочевидь, авторці довелося потрудитись, добираючи вірші для друку. Ще знаменита Галина Гордасевич зазначила, що Оксана добре знає ціну слів, тому відбирає їх прискіпливо та вміло і «захлинаючись ліричною хвилею, не захлинається повінню слів».

Нині чимало книжок виходить в авторській редакції. Нема сумніву, що Оксана Лозова як редактор з багаторічним досвідом могла би успішно справитися з таким завданням, проте не відмовилася від ще одного «свіжого ока» Наталії Трохим. Досконалості, як відомо, немає меж…

Окремо варто сказати про обкладинку. Робота самобутнього художника Богдана Салія вражає. Жіноча постать наче справді перебуває в якомусь позачассі, містично підсвіченому, легка рука чи торкається крила, чи переходить у нього… Комп’ютерний дизайн майстерно здійснив Георгій Трохим.

Час не минає? Філософи та поети ще не раз ставитимуть це питання. Оксана Лозова плекає надію, що «все на цій землі –  навік».  А ми прислухаємося до  її щирого проникливого слова.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s