Біла книга Юрія Коваля

Оксана Нахлік

Коваль Ю.А. Цей лагідний-лагідний світ. – Львів: Апріорі, 2011. – 576 с.

Ця книга чекала на мене. Коли восени 2014 року я зайшла в редакцію журналу «Дзвін», мене приємно  вразили відчинені навстіж двері головного редактора Юрія Коваля та його привітна усмішка, з якою він зустрів мене, незнайомку. Здивувалася, що так просто й безпосередньо пан Юрій погодився опублікувати мою рецензію. Коли вже вичитувала верстку, на стіл поряд з нею лягла ця добротна біла книга. – «Це мені?!» – не повірила своєму щастю. Бо ще від ранку, під впливом болісних воєнних новин, спричинених путінською агресією, почувалася вкрай  пригніченою. Книга стала  необхідним духовим рятунком, а глибинно щирий/теплий/наснажуючий надпис на ній повернув мене у Божу сутність.

Коли згодом прочитала епіграфи до Андруховичевої «Таємниці»: «Я тремчу, щоб тільки не зачинялися двері, бо відчинені двері – то незбагненна радість» (Роберт Данкен), «От про це й поговоримо» (Сергій Жадан) – зворушено-вдячно подумала: «Це про Коваля!». Про ті завжди привітно відчинені двері його кабінету, душі, вчинків, розмов і творів…

Отож поговоримо – про рідкісний дар/чар/настрій, яким оповитий «Цей лагідний-лагідний світ». Адже, як відомо, «Немає таємниці творчості, а є таємниця любові» (Григір Тютюнник).

Спочатку назва книги дивує. Адже всі твори першого розділу «Новели, оповідання» – драматичного штибу. Розгадка щойно в передостанньому оповіданні розділу – «Лагідний світ осені». Це оповідання-символ, золотий ключик,яким «відчиняються» не лише всі твори Юрія Коваля, але й усе суще.

Двопланова реалістично-імпресіоністична міні-повість «Лагідний світ осені» провадить читача від майстерно змальованих картин буденно-трудового, з болючими моментами, життя звичайних селян (виразний перегук з новелами Григора Тютюнника!) до кульмінації почуттів  головного героя – дядька Свирида. «Поле оранки скидалося на поле битви», – читаємо у першому абзаці повісті. «Може, поборемося, Свириде?»– пропонує колишньому коханому «сивоголова розповніла жінка, яка колись була дівчиною у червоній косинці й голубому комбінезоні, що жила в пісні про зоряну й місячну ніч, жила в усіх піснях, якими бриніло над ним степове небо, жінка, що була дівчиною, образ якої він беріг усі роки страшної війни, і в найчорніші дні рукотворного пекла йому світило її обличчя, зоріли її очі […],  жінка, яка згубилася у воєнному лихолітті і якій забракло сили, щоб не стати йому чужою…». Від спогаду про давноминулі любощі-змагання дядько Свирид «задихнувся, немов від удару, немов не вистачило йому повітря в пробитих під Берліном грудях, на пересохлих губах викривлював подобу посмішки, нарешті сказав дуже серйозно й тихо:

– Ми вже своє відбороли, Уляно… Тепер хай наші діти…».

Основний акцент міні-повісті – на визначальному переході від змагання до стишення, від суєтного до сакрального, від егоцентричного до космогонічного/величного/вічного: «Чого  це я став? – роздумував дядько Свирид, – там кагатники попару не знаходять. А я витрішки ловлю. Як дитина, – і брів по стерні далі, до приземкуватої степової могили. Над полем висіло притрушене  сивуватими хмарками небо, воно заскліло спокійною урочистістю, і в метушливому копошінні людей, череди, у натрудженому бурчанні трактора зависала дратівлива бентега».

І врешті квінтесенція чи не всієї Ковалевої життєтворчості – архетипний психолого-філософічний висновок про те, що сприйняття людиною зовнішнього світу залежить від її внутрішнього налаштування: «Дивувався сам із себе, але настрій, що охопив на степовій могилі, націдився в душу із засклілого прохолодного неба, ввійшов до неї разом з біло-синіми димами післяжнивних полів, не проминав, і світ крізь нього, як крізь притемнене скло, бачився лагідним і умиротвореним. Прозорий світ лагідної і вмиротвореної осені».Осені як пори року і – людського життя…

На жаль, часто «золотий ключик» одухотвореності губиться ще в дитинстві: «А драбина, яка мала сягти неба, лежала за голубником дуже довго, трухлявіла, і Льоньчина баба порубала її на дрова. Про це Юрко дізнався випадково і йому стало смішно і сумно. Пізніше йому уже не було смішно. Йому було просто сумно, коли до нього в гості приходив далекий відгомін  далеких дитячих літ…».Ось так метафорично змалював автор фінал зрадженої хлопчачої дружби, «яка буває раз у житті» («Відгомін»). Як слушно зауважив Степан Процюк, на відміну від дітей, у «дорослих витята з грудей Казка». На щастя, не у всіх. Автор «Лагідного світу» – серед дивотворців… Одна з вершин Ковалевої творчості – міні-повість «Їгор», яка засвідчує його якглибокого психоаналітика та майстра форми.

Юрій Коваль – віртуоз описів, портретів, деталей, символів, непередбачуваних сюжетних ходів, традиціоналіст і новатор водночас. Персонажі його творів хвилюють, запам’ятовуються, доповнюють нашу реальність, спонукають замислитися над численними морально-етичними проблемами.

Тітка Горпина (з однойменного оповідання), батько – трудяга-шофер («Моєму батькові п’ятдесят»), закоханий юнак («Віднайдена фея»), непрості/неоднозначні людські стосунки («Одна ніч», «Стефця не йде до театру», «Привезено з лісу ялинки», «Дзвінка», «Сльози на квітах», «Не заходьте більше до нас», «Блакитна троянда», «Біля згаслого вогнища»), батьки і діти («Півні кукурікають о четвертій», «У відчинені двері», «Одним пташеням на землі…»), суспільні політико-економічні, абсурдні експерименти над людськими долями – усе/усі оживають, увиразнюються, вирують, слугують альтернативою сірій пелені байдужості.

Зокрема, картини-кадри розрухи і тягарів війни та повоєння крізь призму сприйняття тварини («Лиска») вражають читача гостріше, аніж тоді, якби були виписані звичнішим – антропоцентричним – способом.

Вільно, талановито зображає Ю. Коваль дитячий світ: щирий, довірливий («Плитка шоколаду»), а то й жорстокий («Хлопці, наших б’ють!»), вразливі/мрійливі дитячі душі й зачерствілі/немилосердні дорослі («Лялька з облущеною фарбою», «Федьова кузня»), дорослішання дітей та  формування їх життєвих шляхів («Паперові кораблики») тощо.

Твори Ю.Коваля – це нерідко парадоксальні оповідання або міні-повісті – ребуси, що спонукають до роздумів, оскільки лише означують психологічні проблеми, але не вирішують їх («Степко-розбишака», «Гармонія»). Цей, такий бажаний, лагідний-лагідний світ апелює  передусім до істинного єства читача, спонукає рятуватися від жорсткої, часто несправедливої реальності гідною життєвою поставою («Товариство»). Біла книга формує читача як активну дійову особу, співтворця/мисленника.

Шедевр – новела «Мамо, налийте мені молока». Через вражаюче прохання-рефрен (воно ж відображене і в назві), короткі уривчасті речення-постріли, пронизливу до сліз містичну кінцівку передано вічний/біблійний трагізм синівсько-материнської любові-жертви-розлуки: від ідилічних дитинства/молодості до злиття чутливого самотнього мікрокосму із таємничим величним макрокосмом:

«А мати чекає.
Сторожко вбирає у себе шурхіт, що долинає знадвору.
Хтось стукає в шибку. І шелест рідного голосу:
– Мамо, налийте мені молока…
– Вона птахом злітає з лежанки і розпинається на хрестовині вікна.
–  Хто?!
Холодне скло боляче тисне на зблідле обличчя. 
– Хто там?!
За шибкою – крихітна грудка нічного метелика.
І  заспана місячна тиша.
А з глибини серця голос:
–  Мамо, молока… налийте мені молока…».

Драматизм, який урівноважується ліризмом, резонує і в реалістично-символічному триптиху «Зелена Україна», присвяченому рідним степам (Юрій Коваль – уродженець Кіровоградщини):

«Гей, росло в матері п’ять синів!
А виросло в матері п’ять ясенів.
Гей, росло в матері п’ять доньок!
А виросло в матері п’ять яблуньок.
І стало багато зелені.
Потопає в ній моя Україна, бентежить красою чужинця, ночами росою вмивається.
Чи,  може, слізьми…».

Жаль, що залишився недописаним роман «І ріки впадуть у море». Закроєний як гімн комуністичній моралі (о, павутиння епохи!) спершу відштовхує штучністю, декларативністю (особливо – образ студента Василя), проте згодом (завдяки сюжетній лінії Іванки) оживає, а відтак – із виходом автора на правдиві історичні обшири – захоплює. Опис візиту Іванки як працівниці «бюро добрих послуг» до старої полячки, їхня розмова уже прочитується-переживається на одному подихові. Сподіваюся, письменник іще повернеться до  цього твору.

Фундаментальність ювілейного видання, яким є «Цей лагідний світ»,  потверджує завершальний розділ «На творчих гонах» – фрагменти обговорень, виступів, статей, рецензій, книг,  присвячених життєтворчості Юрія Коваля 1962–2002 років.Талановитий, працьовитий письменник заслужив увагу та підтримку  письменників М.Осадчого, М.Рильського, Д.Герасимчука, Р. Іваничука, Р. Горака, В. Базилевського; відомих критиків М.Ільницького та  Ю.Бурляя. Іще четвертокурсником факультету журналістики Львівського університету  «невисокий білявий хлопчина» сягав творчого рівня Євгена Гуцала, Валерія Шевчука, Григора Тютюнника (за спогадом Д.Герасимчука), водночас – відзначався самобутнім художнім стилем. Особливе захоплення викликала третя збірка молодого таланту «Гармонія» (1969). Ірина Вільде, зокрема, справедливо атестувала її як геніальну.

У «щирий, відвертий, неупереджений» духовий світ нестаріючого Юрія («Я – той, яким був колись») увіходимо через дружню, мудру і добру, з екскурсами в античність, передмову Андрія Содомори «І викувати світ у слові…». Цей світ ілюструють  малюнки Євгена Безніска та лірична обкладинка Наталі Крістієвої. Видання матеріально підтримали Фундація імені Івана Багряного США та видавництво «Апріорі» (Львів) в особі Юрія Николишина.

Таким чином у нашій реальності побільшало світла, додалося снаги торувати істинний шлях – відкритості/щирості, нерозгаданої, але всюдисущої, невмирущої любові…

P.S. Ця рецензія була, в основному, написана ще 2017 року, але тоді до публікації не дійшла – житейський вир закрутив мене, і рукопис опинився «в шухляді», час від часу нагадуючи про себе докорами совісті. Допоки не трапилася щаслива нагода опублікувати рецензію в журналі «Річ».

One thought on “Біла книга Юрія Коваля

  1. Чудова рецензія – одночасно дізнаємося про зміст твору і ставлення авторки до твору, до подій, до вражень… Захоплена!

    Подобається

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s