Самоізоляція

Юлія Курташ-Карп

ADAGIO

Бувають сни пронизливі й безжальні,
геть очманілі явою смертей.
І нудить світом у маленькій спальні
Магічна казка тисячі ночей…

Десь за вікном вистрілюють тюльпани
і гілля сакур, мов бікфордів шнур,
горять пересторогою омани
невинних солов’їних партитур.

Хто кому сниться, не питай коханий!
Прорвала Лета звичний вододіл.
І дисонує чорне фортеп’яно
Холоднокровним спогляданням зір.

Хто кому сниться, обійми, що бачиш!
У цій квартирі вже немає стін!
Віднині Бог зцілив усіх незрячих
і запустив зворотній лік хвилин.

І звір мій ніжний, зляканий, ласкавий,
їсть моє тіло..,  п’є червону кров –
святе причастя з ароматом кави
на простирадлах страдних хоругов.

БЕРЕЗНЕВЕ ПРИЧАСТЯ

А в горах сніг мете і замітає
горби вразливих рястових плаїв.
Суворим небом журавлині зграї
звіряють міць Гераклових стовпів.

Вертаються до піль з чортополохом.
До сонць на крижмі, вишитих навхрест.
Весна наскрізь уярмлених потоків
тупцює в пастці уселенських мес.

А їй же нитку розплести нескладно!
Чи розірвати вузол врешті-решт.
І в тих снігах знайти собі розраду
без сподівань  на знаки чи на… тест.

І в горах сніг мете і замітає
болящий овид сутності речей:
оте – крихке, доведене до краю
житття безкрилих, себто нас – людей.

ВИХІД У ЛЮДИ

Метелик губ на масці дурнуватій
залишив слід помадної спокуси.
Спазмує горлом втишене: «Ісусе,
Ти ж не байдужий до слабкої статі?!»

Старезне місто зачинило брами,
із нього вийти можна тільки богом.
Омила до вечері Тобі ноги,
а далі – все по колу. Все – те саме.

Чума, іспанка, covid і Голготи,
голодні ігри й війни без упину.
І – жінка, що народжує дитину –
Тебе, Ісусе, на шляхах скорботи.

Виходжу в люди, а птахи назустріч
з дахів злітають за зерном насущним.
Така навколо зрима відчайдушність!
Така неупереджена співучасть!

Метелик губ на масці дурнуватій–
зухвала звичка бавитись з собою.
У всі часи подобатись такою,
котру бажають…закаменувати.

ГАЛЮСИНЕ ЩЕДРУВАННЯ

Мели сніги такі арктично білі,
такі пречисті – манною згори…
Неначе Бог у сніговому тілі
Схотів зігрітись біля дітвори.

Печер іскрились мерзлі сталактити.
Стирчали стріхи, клубились садки.
І ти – прийшла, вже ангелом сповита,
Як Дідух засівав на рушники.

А шлейф хурделиць замітав собою
шляхи Господні і шляхи мирські.
Але за лютнем – березіль в каноє
вже мчав на хвилях крізь хребти гірські.

Моя сестричко – ластівко відважна!
Снігами спрагла білотіла даль…
Зима тепер, воістину, несправжня.
І срібноткана світиться печаль.

Ну, як нам знову вскочити в ті сани,
де коні рвуть вудила на бігу.
А навкруги – дитячих мрій осанна!
І мама йде по татовім сліду.

Мели сніги, такі арктично білі,
такі цукрові у дорослих снах…
І нудить Бог у сніговому тілі,
мов білий кінь на спутаних ногах.

ГОРІХОВИЙ ЗАЧИН

Злетілись круки на старий горіх.
Заклекотало небо наді мною.
І – вже паде на землю білий сніг
погомоніти з божою рабою.

Коли ж іще придасться нам обом
ота розмова про безжальні далі?!
Як щезне дим – відчитую Псалом,
так вороги  відгукують печалі.

Коли ж іще захочеться мені
дотла згоріти у старім ватрані –
отим горіхом рослим при вікні,
що демонструє почерк філігранний.

Паде сніжок і тане на руці.
Тяжіє обрій сірою габою.
Купають зорі сонце в молоці
і вигрібають попіл кочергою.

Я зачинаю книгу нових днів…
Вода і хліб стоїть переді мною.
А сніг паде усіченням голів,
мов обпікає правдою живою.

ЗАЛИШОК ДНЯ

Для танго потрібні двоє
шаленців скажених матриць.
Ну і навіщо каратись,
що ми – наче вже  поза грою?

Гарно ведете, пане, –
в сукні я чи без сукні.
Танго посеред кухні –
школа ще тих гурманів.

Обійми – кільцем торнадо!
Ціпке зазирання в очі!
Прелюдія вічної ночі
й…гарячого шоколаду.

Стигмати натільних ритмів.
Ніжок жіночих соло!
Смерті магічне коло
у божевільнім квітні.

Гарно ведете, пане!
В часі Армагедону,
вияв хорошого тону –
танго під хруст порцеляни.

Це мало із нами статись –
вдома сидіти…Вдома!!!
І перед невідомим
встигнути попрощатись.

ЗАМІСТЬ БАЛАДИ

А місяць в горах, мов запеклий бубон:
убитий витязь шкуродерних днів
священних вивів пастися корів
поміж потоки із крихких посудин.

Смерек скелети дріботять тропак,
бо, він, завсідник Тайної вечері,
безбожно святотатствує й химерить,
як нитку долі скручує навспак…

Хто в лісі темнім ходить, озовись!
Розбійнику пробачено навіки!
Святих корів тепер уже – без ліку…
Пощезли браття… і – карпатська рись.

Гудуть вітри  і кришиться вівтар –
наскельний розпис пустотілих істин.
Ерцгерцоги, зазвичай, фаталісти
на вододілі місячних литавр…

Хто в лісі ходить темнім, озовись!
Гуцульський дух усякого наверне!
Хрест березовий пеленає дерном
що пуповина вишила колись.

Куйовдить ватра смуток вечорів.
Трой-зілля роси збовтують клепсидри.
І місяць коромислом носить відра
молочних рік для піших королів.

Барвінком стелить августійша ніч…
Ще дух гонорний в диких хащах бродить.
Ой, дівчинонько, ясен місяць сходить
на мармуровий жаль наших облич.

ЗЕМНІ ХРОНІКИ

Ох і люта весна нині, люта –
на краєчку землі чи земного:
дикий норов сирого барлогу
над беззахисним тім’ячком рути.

То пірї’нка надії, то спрага
берегами загублених річищ.
А ти все ще, забанена, віриш
ув едемське продовження саги.

Обважнілі сережки трепети
розповзлися заюшеним снігом.
Тінь весни, над покинутим лігвом,
упивається плоттю поета…

І ревуть суховії містами,
і в потрощених гніздах – тризна.
Може, й справді молитись запізно,
коли все вже не є «квіточками».

Ох, і люта весна, нині, люта –
на краєчку землі чи земного…
Вже теплінь не вагітніє богом,
бо Він вирішив жах цей забути.

ЛУСКУНЧИК

Ні сніг, ні дощ – квапливий сплеск видіння
слідами казки, що була й – не стало.
І голос попід люстрами Ла Скала
затих у кришталевім павутинні.

А так хотілось все це переждати
у сяєві гірлянд й блискучих кульок,
які шокують сенсом всякий нулик
у таємничих новорічних датах.

Колюча хвоя – скрізь: і у волоссі,
і в рукавах, у тапках, на килимі.
А я таки не виросла – дитина,
сумую за ялинкою і досі.

Ні сніг, ні дощ – квапливий сплеск видіння.
Світ знову став палатою для хворих.
Пацюк заліз до кульок кольорових
не яко миш – як оперне створіння.

НЕАПОЛІТАНСЬКИЙ МОТИВ

‘О sole mio, sole mio –
в натільній тиші мутних снів
ковтає кисень сиротливо
весна кульбабами з гробів.

‘О sole mio, sole mio!
Жалю вгамований ескорт.
Заціпеніння. Голод дива.
І Фауст, стомлений як чорт.

‘О sole mio, sole mio!
Печальна усмішка Мадонн
серед пожадливо щасливих,
геть обезлюднених осонь.

‘О sole mio, sole mio!
Полощуть хвилі білий стяг
вітрил – єдиного з можливих
на римських здиблених горбах.

‘О sole mio, sole mio!
За склом невидющих висот–
Святий СебАстьян незрадливо
за «вічний» молиться народ.

СІРІ ГУСИ

Середина зими, середина життя –
перегук зледенілого дзвону…
Сонце – каменем вниз, сонце –
                                      вишнім литтям
розцяцьковує миті розгону.

Ніч, епічним старцем заколихана всмерть.
О владарко нестримних ілюзій!
Ксені слід перетлів у сто сонць
                            шкереберть.
І тріщать пошлюбованих узи.

Середина зими, середина життя –
розпорошена кість порцеляни…
Звір занюхав тунель
                               із мого укриття.
Бог висиджує дикі тюльпани.

Нить тонкої межі – по мені, по мені…
Теньк сльози у пожмаканих хвилях.
Тілько тої зими,
                             тілько тої весни!
Ирій гуси жене: «Гиля-гиля…»

УБИТИ МЕТЕЛИКА

А кров метелика в мені –
холоднокровна.
В ній місяць станув уповні,
як мить коштовна.
І пахне кров ця, о боги, –
ванільним мусом.
Є мономахи серед них
і сажотруси…
А кров метелика в мені –
хмільна проблема:
учули лялечки в огні
бурштин богемний.
Плямисті крильця навпрошки,
поміж суцвіття,
брудні скидають пелюшки
тисячоліття.
А кров метелика в мені
із Коста Ріки…
Чорнильне серце навесні –
не чоловіку.
Убий метелика, убий!–
кричать монади.
Хай динозаври підуть в бій
…над безпорадним.

One thought on “Самоізоляція

Написати відповідь до Людмила Скасувати відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s