Дебют

Анна Виногорська

Цей пізній поетичний дебют (Василь Глинчак. Роки і дні. 2019: Поезії. – Львів: «Сполом», 2019) відкриває нам ще одну грань багато обдарованої творчої натури відомого українського журналіста, багаторічного редактора літературно-драматичних передач Львівського телебачення, культуролога, мистецтвознавця, популяризатора національної культури, автора численних документальних фільмів[1] Василя Глинчака. Без сумніву, йому притаманне тяжіння до універсалізму. І якби не тотальна й водночас спокусливо-захоплива влада  тележурналістики, під яку свого часу потрапив випускник факультету журналістики Львівського університету,  то мали б ми ще й унікального поета, й цікавого художника.

Дебют Василя Глинчака мав відбутися далекого 1965-го, коли йому сповнилося 26 років. Книжку «Весна на Підгір’ї» ( його батьківщини на межі Гуцульщини і Покуття) було внесено до плану видавництва «Каменяр». Але один фатальний дзвінок з обкому партії  викреслив поета не тільки з каменярських планів, а й з української літератури…

Першу збірку поета розглядають здебільшого як початковий етап творчості, де автор ще не набув свого поетичного голосу, хоч і виявив деякі прикмети особливого стилю… У випадку Василя Глинчака ми називаємо першою його  неопубліковану збірку, тож придивимося до кількох ранніх віршів, які увійшли й до теперішнього видання. Їм характерне, попри легкий і прозорий стиль,  тяжіння до філософічності…

 

***

Я не один… Є місячна соната.
Є спогади, є мрії, думи є…
І від Сковороди аж до Сократа –
Все товариство мовчазне моє.

Не смійтеся! Хіба так дивовижно,
Що часом через роки і віки,
Через моря, через материки
Є люди ближчі, аніж наші ближні?..
От тільки шкода – не подать руки.

1962

 

А цього вірша написано 1964-го. А немовби до нас, нинішніх:

***

Йшли перші у перших лавах,
Приймаючи перші кулі.
І зводились буйні трави
Там, де вони поснули.

Завжди вибирали перші,
Завжди помилялись перші.
А задні на них напирали:
– Коли ж вони зважаться врешті?!

А задні кричали на Данко,
Що вибрав тяжку дорогу,
Аж поки він їм не кинув
Серце своє під ноги.

А коли вже дорогу пробито –
Люди їздять і взад і вперед –
За усіх зацькованих, вбитих,
Ганьбою облитих
І пізньою правдою вмитих
Карається тільки поет!

 

Очевидно, В. Глинчак не переставав творити вірші після того нереалізованого дебюту. Бо ще 1981 року Дмитро Павличко, його знаменитий земляк, писав у «Літературній Україні»: «Я пам’ятаю перші віршові спроби Василя Глинчака і, порівнюючи їх з його сьогоднішніми віршами, бачу, яку велику відстань у розвитку своєму зробив цей безперечний поетичний талант. Він не поспішає з публікаціями, але … він постійно новий у своїх творчих можливостях. Знання й розуміння мистецтва надає його поезії особливого забарвлення…»

Захопившись мистецтвознавством, Василь Глинчак заочно закінчив Ленінградський інститут живопису, скульптури й архітектури ім. І. Рєпіна і своїми статтями завоював ім’я дослідника й коментатора творчості народних майстрів – таких, наприклад, як Параска Хома та ін. Його поезії набувають якогось дотикального, візуального впливу на читача. Як у триптиху «Автопортрети Рембрандта». Або ж у цій мініатюрі, де поет мислить барвами:

 

Червона хустка на зеленім полі.
Дівча пасе корову. От і все,
Що у вікні автобуса майнуло.
Таке червоне… на зеленім тлі.
Як у Ван Гога… Новаківського…
Кого ще?

 

Одначе головна лінія достоїнства поезії В. Глинчака, як свого часу відзначив Д. Павличко, проходить не по живописності, а по тонкому відчуванню дивин світу, по супокійному, але твердому захистові краси, яка завжди є правдою і любов’ю поета. У цьому контексті хочеться показати поезію “Урок лінгвістики”, писану 1972 року в Ленінграді:

 

Урок лінгвістики

Нас четверо в купе. Як і годиться.
Хоча по суті їду я один
Тих троє – з Грузії.
Говорять по-грузинськи.
А по-російськи так – вряди-годи
До мене зрідка. Звісно – привітання…
Що то за станція? Та в скільки прибуття?
Й подякувавши чемно, знов запально
Продовжували мовою Шота.
Слова кипіли. Важко. Придихово.
Кресались, як підкови об граніт.
Карбовані, як мідь. М’які, як олово.
Тверді, як сталь. Чи радше – ебоніт.
То прискали розпечені. Аж білі.
Червонополум’яні, як вино,
На крутосхилах Грузії дозріле
З блідозеленим лавром заодно.
Слова кипіли… Спогадами, жартом?
Інтимом? Феєрверком небилиць?
Слова стояли віддано, як варта
На вході до грузинських таємниць.

 

Мабуть, творчу долю автора можна відчитати по його поезії – від ностальгійних мотивів, де опоетизовано красу сільського буття – до урбаністичної лірики.

 

Урок архітектури

Хотілось бути, як колона!
На капітелі – мої плечі
Клади, історіє, бетонність
Твоїх утворень суперечних.

Клади – і я не відсахнуся!
Я осягнув красу колони:
Вона красиво двигать мусить
Своє призначення до скону.

Яка холоднокровність стилю!
Вона велична й ніжно-біла
І не спотворює зусилля
Гримасою стрункого тіла!

Клади, історіє, я хочу,
Відповідальності, як ноші.
А ти – ти будеш мудрим зодчим,
Ти не порушиш співвідношень?

 

Чи не засвідчує цей вірш усвідомлення автором свого місця в житті, де, можливо, доведеться поступитися поезією, яка якраз порушує всілякі співвідношення й пропорції?

Ще одну поезію, навіяну львівською архітектурою, хочеться тут показати:

 

***

Колюча готика
Твоїх костьолів сірих
Впилася
в українське небо синє,
аж білі леви
з болю заревіли.
Схопивши щит
Данилового сина.

Дивилась Русь
У дзеркало ганьби
В блискучі лати
Наглих завойовників,
І падали
Вазонки з підвіконників
Од кутої
Залізної
Ходьби.

Заповідалося
На довгу глупу ніч.
Блиснув за Галичем
Останній промінь слави.
На обрії закованих сторіч
Надії кров’ю спогадів спливали…
І спогади
Надіями ставали.

О місто!
В павутинні роздоріж
Ти завжди вибирало шлях безсмертя,
Бо Руська вулиця,
Як невмирущий ніж,
Стриміла
В інквізиторському
серці!

1969

 

Ця поезія перекликається з поезією Ігоря Калинця, датованою 1962 роком:

 

Архітектура

Чуже проколювало небо готикою,
хмурився химерами модерн,
рябіла східня екзотика,
щоб я помер.
Але я ріс вежею Успення,
видирався з суверенних зажур,
щоб згодом
струнким і упевненим
став всім на голови
ЮР.

 

Це відчування та опоетизування українського Львова, яке було затихло після смерті Антонича та на час воєнного лихоліття, відродилося власне у 60-ті. Коли намагався розкрити свій талант Ігор Калинець, коли пробував свій голос його ровесник Василь Глинчак. Тут могли бути впливи як буквальні, так і світоглядні, бо це був один час, один дух, ті самі проблеми.  Тому, наприклад,   Глинчак, як і Калинець,  оспівав бунтівливого співця Митусу, що стане образом-символом цілого покоління…

 

Василь Глинчак - Роки і дні 2019 (front)

 

Але зосередимось на презентованому виданні. Мабуть, не випадково у назві збірки стоїть дата – 2019. Як рік ювілейний в житті поета, підсумковий великою мірою. Бо отак, не кваплячись, Василь Глинчак багато зробив і багато написав. Про це свідчить й останній розділ книжки – «Співи», а серед них – «Карпатський вальс», «Зелене жито», «Міщанський романс», «Благословляю вас, ліси»,  «Там на Сході» (датований актуальним 2016 роком) та інші тексти, які автор поклав на музику. Ці тексти супроводжувані нотами, задля яких і вибрано великий формат книжки. Так само такого альбомного формату вимагала велика кількість ілюстрацій – художніх робіт різних мистців, навіть естонця Ейно Мельта та малювання самого Василя Глинчака. З цього приводу варто згадати ще одне видання автора – розвідку «Стольне місто щедрівки» («Сполом», 2018), де використано картини В. Глинчака «Різдво», «Вертеп у вікні», «Обід на межі»…

Талант – це доля. Чи так важливо, якій саме Музі віддав перевагу   Василь Глинчак? Якщо:

 

Знову тонко зеленіють липи,
Десь далеко б’є веселий грім,
І, як на старім деревориті,
Сиплеться з-за хмари сніп промінь.

Світ, як одмальована картина
В перемир’ї холоду й тепла,
І вугільно спалена тернина
Знову зеленаво зацвіла …

 

 

[1] Зокрема першого в історії й донині не перевершеного фільму про УПА з її парадом у Києві (“Українська повстанська”, 1992 рік).

 

На обкладці публікації: портрет Василя Глинчака невідомого художника (1982).

На обкладці видання: портрет Василя Глинчака (Петро Кулик, 1990, Торонто).

 

 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s