Надія Козловська

Гадаю, що хороша поезія вже за замовчуванням інтермедіальна. Світи, створені словом, щонайменше сповнені зорових образів, а ще, читаючи вірші, можемо відчути смак, текстуру і голос. Частково цьому сприяє звукопис: асонанси чи алітерації смакуємо на кінчику язика. Якщо вимовити поспіль декілька разів назву поезії Галини Крук “Пророк кварталів”, то у слові “пророк” можна вчути легке серцебиття на два такти, що так м’яко стишується глухим задньоязиковим “к”.

У самих віршах також знаходимо багато таких прикладів. Голосне “о” – там, де “сОнце”, і “лОви саме на втеклОгО кОта”, і тоді, коли бадилина “рОсла” і “всОхла”, і цвіла “бруднО-сірО-червОна квітка” – замкнуте, ніби Всесвіт, ніби простір отих кварталів: сокровенний і свій. В такому просторі могла б формуватися самість (трохи до архетипів Юнґа), бо це простір Дому (знову ж таки архетип), де затишно, дитинно (“…пухнастого, як дитячі мрії про щастя”) і світло (сонце ж світило просто на будинок). Але щось пішло не так, особистості були не сформовані, пророка не слухали. Вчуваємо якийсь неспокій, через який люди “бігли шукати іншого неба”. І ця тривога наростає упродовж читання віршів, поки, врешті, не сягає кульмінації і не “вибухає” в кількох критичних точках: хлопець топче бадилину, кіт розбивається на асфальті. Потім знову на трохи настає затишшя, коли, хоч і поволі, але таки гояться рани, а хлопець у променях призахідного сонця вирушає шукати втрачений дім. Ритміка поезії тут плавніша, наче хода хлопчини (у поезії це детально не описано, але ж на те і є рецептивна естетика, щоб уява читача доповнила історію своєю інтерпретацією). Тиша геть посилюється, коли читаємо “Дихайте пошепки!” А наступна фраза: “На вашому будинку/ спиняється сонце у полудень” – наче дарує надію, що дім таки буде повернуто, а гармонію віднайдено. Але потім нова кульмінація: “Хлопець. Розплющені очі –/ дві рани навиліт” – статика. Хіба це не характерно більше для малярства? Як відомо, поезія розвивається в часі, малярські твори – у просторі. Цей останній образ – яскравий приклад того, що поезія може бути інтермедіальною вже сама в собі: вона містить картину. Тому робимо висновок, що для уважного читача мистецтва – звукове, словесне, зорове – цілком можуть поєднуватися і в одному (в нашому випадку літературному) творі – і без додаткових ефектів. Але все ж таки цікаво поглянути, як буквальні зорові і слухові образи можуть доповнити слова.

 

 

Відео-супровід до поезії “Пророк кварталів” вдало віддзеркалює оті різні рівні напруги і тривоги в самих віршах. Синтетичні звуки і темрява навіюють погане передчуття, і воно ніби само по собі стає пророком якоїсь трагедії. Коли неприємний для вуха звук стає нестерпним, на екрані з’являється шокуючий зоровий образ – череп кота – і викликає відразу, чим ще більше посилює незручність. Цікаво, що у відео трохи інша схема нарощення напруги (одну з критичних точок – череп кота – маємо на початку), ніж у вірші, хоча це не робить її менш вдалою. А тоді чуємо розмірене цокання годинника, легкий передзвін, що нагадує колискову на дитячому ліжечку (покинута гармонія дому?) і власне поезію. В цей же час очі актора (напевно, пророка) звернені трохи вгору, ніби він саме в ту мить спостерігає сонце в полудні над будинком. Потім чуємо гудки і слова, що символізують втрату зв’язку, приналежності у найширшому сенсі: “Відсутній зв’язок з вашим абонентом. Будь ласка, зателефонуйте пізніше або залишіть повідомлення після сигналу”. Отже, Дім покинули. Змінюється гучність. Поезія тепер читається не пошепки, з’являється впевненість. Дія розвивається швидше, а звук знову неприємний: тривога знову наростає, і – кіт падає. А коли чуємо раніше згаданий заклик “Дихайте пошепки!” – звук стає приємнішим, ніби вчувається оте затишшя. Але, як ми вже знаємо, трагедія нас підстерігає, тому звук знову неприємний, такий, ніби шкребуть по поверхні (геть не те сонце, що м’яко світить на будинок серед кварталів).

Що ж до зорового образу – то спершу здається, що тут йдеться про знецінення слів пророка людьми, вони наче закривають його особу, ігноруючи таким чином все, що він сказав. Але вони не враховують того, що зліпок таки залишається, і спроба заховати пророцтво не вдається – воно просто змінює форму. Але це лише одна з гіпотез, гадаю, що тут маємо відкрите поле для інших інтерпретацій.

Тож бачимо, що звук, картинка можуть доповнювати поезію, і такі речі, як відео-супровід до віршів, мають право на існування. Але поезія здатна бути повноцінною і містити в собі різні види мистецтв без додаткових ефектів. Тим паче, якщо вона така промовиста, як “Пророк кварталів”.

 

Галина Крук - cover 01