Від маленької мама водила мене на Маківку…
Маківка виховала покоління нескорених, до якого належить й Ганна Плечій з Головецького, колишня зв’язкова УПА, яка пройшла табори смерті і тюрми від Салієхарда до Омська.
– Від маленької мама водила мене на Маківку…
Мати, Євдокія Карпінська, овдовіла … нареченою. Мала 18 літ і готувала рушники до весілля, як її судженого взяли на війну, де він загинув. Як співали «Їхав стрілець на війноньку…» – то все плакала. Насилу вмовили її вийти заміж за іншого. Доля у чоловіка Євдокії була також непростою: Ілля Плечій був в УГА і потрапив на два роки в російський полон аж під Брянською границею…
Після закінчення Першої світової село Головецько було наполовину знищене. Якраз річка Головчанка була деякий час границею між військами, і згоріла та половина, що була під російськими військами.
– Людей відразу забрали і худобу зайняли – в гори, там хліви були і там мій дід і бабуся з двома дочками опинилися. Вся та сторона була під москалями, там і канони стояли – наші люди носили їм їсти, бо жили між ними і багато з них говорили по-українськи, то не були такі москалі, як другий раз прийшли, що відразу розстрілювали мордували, а тоді зовсім інакші були…
Один снаряд з російської гармати долетів до нашого городу і впав, і так ми не викопали його, то глибоко в землі. То млака – там коситься, та ніхто там не копає, навіть корови не пасуться… Усі три наші будинки були розібрані, а жили ми тоді на селі біля церкви, а цей дім сетри маминої – тут була хата моєї бабусі.
Сьогодні пані Анна, оточена численною дітворою, свого прийомного сина та сусідською, розповідає про історію краю. Вона автор двох книжок спогадів, одна з яких названа промовисто: «Маківкою покликані» (Львів, 2007). Її батьки поховані на сільському цвинтарі, а трохи нижче, під Богоявленською церквою, височить недавно споруджений пам’ятний хрест. На ньому викарбувано: «Українцям, австрійцям та воякам інших національностей, що загинули у роки Першої світової війни в околицях села Головецька. 1914-1918».
– На тому місці, я пам’ятаю, на кожній могилі були хрести, а одна збоку – єврейська… А коли ті люди, що будували там хату, обгороджували своє обійстя, то ще довго викопували солдатські шинелі і чоботи. Адже відомо, що після закінчення боїв за Маківку три місяці військо й уціліле населення перезахоронювали померлих. Возили фірами, носили у мішках, на плечах. А на Маківці знайшли двох, що стояли, простромивши один одного багнетами… Тільки у червні 1915 року дозволили орати землю, сіяти збіжжя, садити картоплю… Я дуже сподіваюся, що цей меморіал устигнуть впорядкувати та освятити ще цього року, коли ми вшановуємо 100-річчя боїв за Маківку.
Ганна Плечій виношує намір створити в селі краєзнавчий музей. Сподівається на підтримку ще однієї небайдужої – львів’янки Оксани Денис. Хоч у тієї своя концепція музею…
Далі буде…
Фото автора
