НЕВБИТІ ВІРШІ 1. Дивися на вогонь, в якому не згориш!

Богдан Чепурко

Творилець

На кручах Творильця з-під тайн праглибоких
Прорвалось до Бога неміряне Око.
Купається в ньому душа моя вільна
Й веселим потоком пливе в нероздільне.
Що більше, то менше я з вами сокочу –
Над Чорним Черемошем вмерти захочу,
Над Білим Черемошем жити і жити:
Чар-вина прасонячні Оком тим пити.
В низини втягає, верхами пульсує
Те Око глибоке, що плаче не всує.
За чим воно плаче й в глибинах регоче,
І дивиться в серце, і в душу, і в очі?..
Там наших повстанців тягли до могили –
У Божому Оці героїв топили.
Стискається серце на кожному кроці –
Чи світ ще купається в Божому Оці?
Межів’ям з Творильця на Чопаж і Довгу
Зібралося сонце в далеку дорогу.
Чи Божий це задум – Вкраїну до смерти
Вести помежів’ям й не дати Їй вмерти?
Не вмре, не загине вкраїнська потуга:
Ні давня, ні ближня; ні перша, ні друга.
Повстане нова українська прасила –
Покотиться Оком крізь братні могили.
Розбудить кургани святими піснями.
Повернеться в люди Прадовбуш з Праями
Й покличе до бою соратників крові –
Піднятись у Правді, у Вірі, у Слові.
Ридають органи крізь гори Путили –
Вкраїнські Карпати нарощують сили:
Горгани й Бескиди, Верхи й Чорногори
На грунях високих до мене говорять.
Я з ними, як з вами, лечу і вкриваю
Широкі долини вкраїнського краю,
Степи і могили – від орд чорноперих:
В криївках вмираю, вглибаюсь в печери.
Там кажуть до мене опришки столітні:
„Умри, а не здайся – будь воєм новітнім!
Убий москальню – саранчу кривобоку,
Відкрийся до вічного Божого Ока!”
Там Предок душею мене причащає –
В душі тій Вкраїна, як сонце світає.
Й знов пісня моя непечальна і строга
Летить-обнімає Вкраїну і Бога.

ВОЛЯ
Відбились у водах, у травах, у пісні
Людської душі піднімання й падіння.
Колишуться зорі на вільсі й горісі.
Купається в небі душа моя вільна.
Завмерла природа. Замовкло й не дише
Коріння-насіння, поховане в землю.
Хитає горобчик мурашку на вишні.
Пульсує у світлі щось тайне й тотемне.
Схрестились в двобої вершинне і дальнє.
Застрягло колишнє в нових поколіннях.
І каже до мене печальний гідальго:
„Вітаю, мій друже: ти вільний – я вільний”.
Стомилась Вкраїна боротись за себе,
За волю, за гідність, за славу, за інших.
Лунає в повітрі мовчазний молебень.
Вкопались останні герої у вірші.
Ніщо вже нікого в душі не зворушить,
Не зрушить із мертвої точки у страсі.
Розгублено плачуть Учитель і учень –
Ніхто не з’єднає роз’єднаних націй!
Кружляння-крячання пливе за водою.
Сльоза не проб’ється крізь серце камінне.
Кров чорно застогне важкою рудою –
Й знов стану я вільний, й ти станеш знов Вільний.

УДАРИ
Не повториш Європи, яка відплива
усе далі і далі від своєї подоби.
Ще видніються в горлі забуті слова,
а вже зраджений Атлас й скривавлений Глобус.
І не тло, і не тіло – тримайся небес! –
Випливає голубка із ока пророка…
Буде море поетів, океан поетес –
та не буде Європи, не буде Європи.
В колообігу часу білий бик зареве,
ластівками розкрає вени юних мелодій.
Злинуть тисячі лодій у небо живе.
Вп’ється кров’ю святою неназваний злодій.
У часах, в позачассі, у далеких світах
Я пливу за тобою, Волоока Європо…
Ти щаслива, бо Тиха, я високий, бо Птах.
Щироспівна душа твоя звуглена в попіл.
За маленькою рискою раси богів,
Що в земному раю білий світ звоювали,
Я відкраюю частку Тобі дорогій –
Мого щирого серця зухвалі удари.

СОЛОМ’ЯНЕ ТАНГО
Гарячі троянди і промінь тюльпана.
Білява хатина. Крилате вікно.
Вмиває країна задавнені рани.
Вибілює Мойра в сльозах полотно.
На долю-недолю приречена знати,
Як сонце згоряє мільйонами сонць…
І юні повстанці йдуть в сиві Карпати,
Щоб степ притулити, як вітер, до скронь.
Містерія кроку і крику. І ангел
Ліпив як попало хатки до весіль.
Подільсько-трипільське солом’яне танго
Летіло за обрій на мажах по сіль.
Твори до могили літургію Слова.
Як віск переплавлений – долю пиши.
Розчахнуте сонце до білої крові –
В гаях солов’їних тобі залящить.
Зрадієш в рай-слові, порайдаєш долю.
Рай діючи в небі, сам станеш, як Птах.
Здолаєш недолю в життєйському полю –
На сонячних струнах, Стрибожих вітрах.
На світ не надійся. Не дай йому ймити
Ні душу, бо вільна, ні крайку тривог…
Знов котиться сонце. І віється вітер.
І світиться пісня – красива, як Бог.

ЧАС
Б’ється серце солоною кров’ю
В ще не зовсім відлітні літа…
І гребу тисячліттями знов я,
Повний вічних, як світ, запитань.
Входять в мене, як в хату, атланти.
Мізи й гуни торкаються стін.
Скити й руси, трипільці та анти
Йдуть і йдуть з часових україн.
Протиснулися в двері сумери.
У лелегів пелазги гостять.
Й не важливо, чи з нашої ери,
Чи не з нашої ери ця рать.
Маю з ними про все до розмови –
Он хворіє чорнозем й душа…
Не живуть з української мови,
Не годують свій дух із вірша.
Розорали сакральні могили,
Порубали ліси борові.
Хоч пиши: тут були, та не жили,
А як жили, то вже не живі.
Все святе перекпили до ріски.
Позганяли в архіви пісні.
Змізерніли князі й василіски.*
Покришилися крем’яні!
Несвоїми своїх надурили.
Повпускали у кров бариші.
Й тягнуть рабство своє до могили.
Й душать душу свою у душі.
Де той дух? Де той шлях? Де та раса?
Де та слава, що двигала нас?
Розучились нащадки Тараса
Запрягати цей простір у час.
Розгубили на всіх перехрестях
Волю й долю, і силу свою…
Але знов я готую Пришестя
Й новим часом супроти стаю!
Знов готовий на подвиги ратні.
Знов виходить любов з берегів.
І пливуть у моря необ’ятні
Найдорожчі мої з ворогів.
Б’ють і б’ють чорну кров до порогів,
Де козацьку гартуючи стать,
Вже летять не воли круторогі,
А збунтовані душі летять.

ДИВИСЯ НА ВОГОНЬ
Дивися на вогонь. Дивись на повний місяць.
На той криничний зруб і пісню джерела.
Дивися на літа, що не стоять на місці.
І в митях тих святись, які не знають зла.
Не відаєш – не знай. Не плачеш – смійся в очі.
Дивися на вогонь. Дивися знов і знов.
Нехай він гоготить і в очі зарегоче:
Той нурт, і норов, й нерв – усе, що від основ.
І не угомонись, й молитву мов могутню –
Почує Бог лиш ту, що із глибин єства.
Й розтереби той код, що криє в собі сутнє,
І не закостеній у битвах й молитвах.
Будь всіх прабитв міцніш й гнучкіш усіх ягуній.
В зелену кров впиши черлений бунт із жил.
Нехай тобі складуть пошану зовсім юні.
І статний воїн-муж, і древній старожил.
Пізнай себе до дна. Віддай себе усього.
Як жертву на вогонь – відлущ і тінь, і тлінь.
І вийди із вогню, як пісня: слово в слово.
Як чесний божий янь, як чиста божа інь.
Як повінь, що бере навальністю остуди,
Як сонце молоде з усіх його узвиш,
Як гори, що ідуть на віче звідусюди –
Дивися на вогонь, в якому не згориш!

УКРАЇНСЬКА НІЧ
Встиг наїстись рідного повітря
Й хімії від горла до легень…
Ти ішла доріжкою зі світла.
Ніч була – мов вишита з пісень.
Хто Вкраїну знає не з екрана,
А з любові, що перетікає з крові в кров,
В того янгол у душі обітованій
Крила великодні обрубав.
Сплять дороги місяця і сонця,
Польова дорога й лісова…
Не розхлюпай воду на долонці,
Не пірнай в безодню аж до дна.
Стали ми забуті за зорею.
Стала ніч забута за Дніпром.
Я тобі сто рік в землі відкрию.
Ти в мені відкриєш рідну кров.
Я в поля летітиму, як вітер.
Ти прихилиш серце до крила.
Й забренить медвяний чар на квітах,
Й загремить грімниця край села.
Буду я хилитися до вірша.
Будеш ти хилитися у сон.
Буде день, як завше, трохи інший.
Буде ніч темніти з всіх сторон.
От і все, весела Україно:
Сто століть вже – українська ніч.
Сто сузір’їв клякнуть на коліна,
Та не вирвуть сліз із Божих віч.
Не заплаче Бог, бо не заплаче.
Бо плаксиві духом не живуть.
Чорний ворон триста років кряче –
Мертві страху й стиду не імуть!

НЕ ЗАБУДЬ
Так поволі дерева ростуть,
Углибають у небо вітри –
Не забудь, не забудь, не забудь…
Говори. Говори. Говори.
Знову я. Знову ти. Знову ніч
Залягла у глибокі поля.
Три зорі некаштанових свіч
Не горять, не горять, не горять.
Розшумілись у безвіч віки.
Впало сонце за сиву зорю.
Знову день говіркий, говіркий.
Говорю. Говорю. Говорю.

м. Львів

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s