Надія Мориквас

Минає вже сьомий рік, як наш журнал, з добрими «паперовими» традиціями, пірнув з головою у нову для себе стихію – інтегровану мережеву павутину. І то – із заплющеними очима. Втім ми так само відважно починали і 2000 року, коли вирішили приєднатися до недешевого проекту під назвою «сучасна українська україномовна преса».

І тоді і тепер журнал виходить всупереч українським реаліям, а не завдяки їм. І тоді і тепер ми залишаємося незалежним виданням, тобто без фінансової підтримки і авторитетних опікунів.

Але це не голий ентузіазм, який справді встиг набити свого часу оскому. Це потреба наших авторів висловитися, творити спільний контекст своїх пошуків.

До речі, про ентузіазм. Колись прочитала інтерв’ю з Петром Сорокою, де він доходить до невтішного висновку: «На окремих ентузіастах національної культури не втримати».

Якби ми мали справді українську владу, вважає письменник, то жила б «Основа», яку на високий рівень підняв світлої пам’яті Валерій Ілля, жили б інші видання, знімали б українські фільми. І телепрограми не були б заповнені російськомовним ширвжитком із шовіністичним душком, а книжкові розкладки – обезлюднюючою макулатурою…

Важко не погодитися з Петром Сорокою, який також є тим ентузіастом і нашим братом – речником по духу і чину. Здається, ми остаточно змирилися з тим, що існуємо і працюємо у форматі, який умовно можна назвати «Всупереч». Творчість – всупереч. Життя – всупереч. І віра – всупереч. Без віри, без знаття, що треба просто робити свою справу і то найкраще, незважаючи на…, – не буде нічого.

Але час диктує зміни. Нам дихає в спину, а найвідважнішим обпалює обличчя, війна. Це завдяки їм, і завдяки Майдану, ми залишаємося духовною нацією. Це завдяки самому життю ми розкриваємо свої творчі потенціали. Не всупереч – а завдяки.

Гей, люди, ми є?
Ми є.

«Річ» увиразнює своє обличчя, віддаючи пріоритет літературі, проте – в її суспільно-культурних контекстах. На перший погляд, це лиш заявка про наміри, бо починаємо в новому форматі, з чистого аркуша. Але потроху, завершивши формування свого архіву, оприлюднимо напрацювання й за тих кілька попередніх років. Бо річ – в одному із своїх смислів, це ще й добре збережена цінність. Власне для таких речей і слугуватиме, крім основних рубрик , «Бібліотека». Тут будуть з’являтися тексти, видані чи не видані, до яких варто повернутися.

Журнал або ж часопис (той, що відображає час) – це завжди доволі широкий спектр буття і творчості. «Річ» ніколи не була суто журналістським продуктом, її творить коло небайдужих. Нагадаю давнє гасло «Речі» і речників: «Це – наш час!»

Advertisements